Стаття в скороченому вигляді надрукована в останньому номері ЛУ.
Наші письменники-метри дивують, вони можуть годинами надиктовувати свої високохудожні роздуми, свої спомини (як із ким і скільки…), вправлятись в віртуозності слова, а щось значущого я не зустрічав. Можливо я проґавив? Хай би мене як пересічного читача просвітили на сторінках ЛУ. Зразу скажу, Андрухович щось мені не те…
Натомість в утворений літературний вакуум ринулась не завше добротна укрсучлітівська література. Мені здається, що це явище виникло від того, що спілчани не пускають молодь у свій «монастир».
Таміла Соколик, у своїй статті « Не будь «сучукром!», звернула увагу на цю, схожу на цунамі, навалу в українській літературі.
Ненормативна лексика, насилля, вульгарність, нестримний, розгульний секс в самих відвертих проявах - хлинуло в літературу. І все це подається під соусом сучасності. Так письменникам, подібно Стефанику, Мирному, Купріну, потрібно викривати наше не досить симпатичне сьогодення, але ж не варто так смакувати брудом.
Як обурливо на сторінках ЛУ накинулись на пані Соколик «сучлітовці»: Лариса Омельченко переможниця конкурсу «сила малого», як погрозив пальчиком один із редакторів згаданого конкурсу.
Я згідний із ними. Що колишня школа письменництва живе далеко від реальності світу, тут нічого не вдієш їх так навчили, бачити одне, а говорити інше, а дечого зовсім не помічати. Молоді не мають таких кайданів, їм все дозволено. То добре. Пишіть любі! Але пишіть так як писав Стефаник, не смакуйте гидотною! Ми здається знову пішли шляхом росіян, а можливо й перегнали їх у своїх потугах. Майже в кожному творі «надсучасних» авторів (не буду називати прізвищ, хто читає, той знає) смакування фізіологією, суїцидоманія, матюччя, порнографія перемішана із сексуальними збоченнями. Враження таке, що вони змагаються, хто кого перекидає лайном і це подається: як нова течія в літературі, як надсучасна проза. Хочеться вірити, що це «хвороба молодості» нашої літератури, що люди не побачивши перед собою звичного табу, ринулись у цей простір і скоро від цього відвернуться. Але ж це читають і читає переважно молодь.
Шановні я не кажу, що в нас усе так добре, але вгамуйтесь панове, крім бруду у нас є ще й свої традиційні моральні цінності; повага до старших, працелюбство, та в кінці кінців український дух. Повірте мені, не всі наречені «лижуть собі пупа» і злягаються із старими дядьками. Коли читаєш твори переможців конкурсу «сила малого», приходить мимоволі думка, чи не порадити їм гарного психолога. Шановні, ви нічого не винайшли, так писали, чи подібно - нігілісти і з ними… на зорі ХХ сторіччя. Слово завжди за собою тягне думку, а думка - це вияв енергії. Не кличте злих демонів! ХХ сторіччя було найжорстокіше.
Пробачте мені за емоційність.
Я не можу, як і шановна Таміла Скорик вказувати про що писати молодим літераторам, але ж не видавайте це за над модне, за над правдиве. Не перегинайте! Щоб на зміну «соцреалізму» не прийшов «секс реалізм», чи «мат реалізм».
Писали про злиденність і вбивства всі, але тільки Достоєвський став класиком, бо він найперше бачив душу людини, а вже потім її фізіологію.
Кожна людина це творіння Боже, але не кожна прагне бути цим творінням, тому твори такого напряму повинні показувати її душу, а не ницість. Думаю потрібно розгорнути дискусію на сторінках ЛУ, стосовно всіх напрямків у сучасній літературі (не хочеться писати «в сучліті»). Всяка література має право на існування в сучасній демократичній державі, але ми повинні дати їй оцінку. Не треба видавати її як най сучаснішу, передову, висувати на конкурси, на здобуття престижних премій.
Про конкурси – це особлива тема. Пані Соколик тільки мигцем торкнулась цієї теми. Та дуже вже не хотілось би щоб і тут розквітла корупція, як робиться в нас, зазвичай, навкруги всього, де крутяться хоч якісь гроші.
І на кінець, порада для «укрсучлітівців»: не шукайте легкої слави, не йде вам тема, залиште для жовтої преси! Не кожен художник побачивши смітник, чи вибачте вигрібну яму, створить із цього шедевр. А хто все ж «спіймав цю тему» пишіть, але як говорила в своїй статті пані Лариса – не гірше за Стефаника, Панаса Мирного, чи Марка Вовчок.
І в Купріна була «Яма», але, вибачте, із «укрсучлітівської» ями поки смердить.
