Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Стаття Таміли Соколик про "сучу" літературу

(Рецензія на твір: Ями в сучасній літературі, автор: Василь Тибель)

Не будь "сучукр"!
Таміла Соколик , для "Телекритики" 04-09-2008

"Сучукрліт" стає своєрідною літературною сектою. Це ще раз засвідчила профанація літературного конкурсу "Сила малого".
Приводом для появи цього матеріалу став скандал навколо ініційованого газетою "Сім’я і дім" літературного конкурсу "Сила малого". На думку авторки статті, результати конкурсу були сфальсифіковані. "Телекритика" звернулась до Юки Гаврилової, яка була організатором "Сили малого", і запросила її висловитись у рамках полеміки (сподіваємось отримати її текст у понеділок). Запрошуємо також інших наших дописувачів вступати в дискусію. Нагадуємо, що редакція "ТК" залишає за собою право не поділяти думок та поглядів авторів публікацій.

Становлення "сучасної літератури"
Гасло "Будь сучукр!" з’явилося десь років п’ять тому і швидко набуло популярності в мистецьких і молодіжних колах. Означає воно заклик: "Будь сучасним українцем!", але в такому спотвореному вигляді створює особливий образ "прогресивного" громадянина України ХХІ століття. Оскільки той, хто "є сучукр", читає здебільшого дуже обмежену кількість авторів (Андрухович, Дереш, Жадан, Карпа ті ін.), слухає певну музику ("Мертвий півень", "ТНМК" та ін.) і має особливі політичні вподобання (аполітичні або агресивно антиполітичні).

Назва "сучукр" породила і специфічне мистецьке явище під назвою "сучукрліт" (все частіше цей термін використовується в транскрипції "сучаліт" або "суча література", що зазвичай відповідає якості і тематиці творів).

Поступово "сучукрліт" займає ключові позиції в літературному процесі країни, оскільки конкурентів у нього в ідейно несформованому, зрусифікованому й економічно дуже бідному україномовному середовищі майже немає. Цей напрямок у сучасній літературі відзначається антидуховністю (у книжках постійно когось убивають, катують, ґвалтують і ламають психологічно), високим рівнем вульгарності, тексти ці рясно пересипані ненормативною лексикою, а герої зазвичай - п’яниці, наркомани або психічно нездорові люди.

Відомо, що читач завжди підсвідомо асоціює себе з героями твору. Саме тому в радянські часи таке величезне значення надавали ідеологічній чистоті книжок для дітей і молоді. Коли людська особистість тільки формується, книга дуже легко може на неї вплинути. А як може вплинути книга, де найсвітлішим рішенням проблеми змальовується самогубство (іноді воно може бути розтягнене в часі - наркотики, горілка), і казати не треба.

Такі книги труять молодих, оскільки подаються у вигляді контркультури, на що "ведеться" більша частина молоді, яка завжди потребує соціального протесту. Ту саму функцію відіграє і фестиваль "День Незалежності з Махном", що проводиться в Гуляйполі під час святкування Дня Незалежності України. Людина, яка "не є сучукр", там виділяється з натовпу навіть одягом, а такій кількості матів, що лунає зі сцени під час "Махновського слему" (конкурсу молодих авторів - виконавців "сучукрліту"), могли б позаздрити навіть бомжі з мегаполісу.

Але повернімося до причин виникнення такої ситуації. Для чого покажемо, як створюється і пропагується "сучукрліт" сьогодні.

Конкурс "Сила малого" виправдав свою назву: більшість відзначених творів стали б цікавим надбанням для психіатрів
У лютому 2008 року луцька газета "Сім’я і дім" ініціювала конкурс короткого оповідання "Сила малого". Конкурс мав сприяти розвитку молодої української літератури і стати всеукраїнським. Ініціативу луцької газети було розрекламовано у багатьох ЗМІ та в інтернеті, завдяки чому організатори отримали майже півтисячі різножанрових оповідань із усіх областей країни. Журі мало обрати десятку найкращих, а ще авторів інших 90 творів заохотити публікацією у збірці, що являла би собою зріз тематики і проблематики сучасної української літератури. Але стала взірцем тематики "сучукрліту".

Ми не будемо зупинятися на тому, який потужний скандал виник після оприлюднення результатів конкурсу, коли виявилося, що дві грошові премії отримала дружина одного з членів журі, третина "переможців" взагалі не мала права брати участі в конкурсі через порушення правил, а більшість інших так чи інакше товаришує із суддями конкурсу. Про все це можна прочитати в інтернеті.

Важливо інше: що саме "перемогло", і чому.

До складу журі входили відомі в Україні особистості: президент Всеукраїнського рейтингу "Книжка року" Костянтин Родик, президент Форуму видавців Олександра Коваль, колишній ведучий програми "Остання барикада" на каналі "1+1" Михайло Бриних, письменник Василь Шкляр, есеїст Віталій Жежера, критик Юка Гаврилова та Іван Корсак, письменник і шеф-редактор тижневика "Сім’я і дім".

Компетентне журі віддало гран-прі оповіданню "Русали дністрові" Олексія Шевченка, екс-заступника редактора тижневика "Новинар".

Якщо ви зараз згадали зі шкільних курсів історії та літератури відомий фольклорний альманах "Русалка Дністрова", що дуже вплинув на розвиток української літератури в позаминулому столітті, мушу вас запевнити, що "Русали дністрові" жодного стосунку до нього не мають. Цей твір оповідає про тяжкі будні хлопців, що сплавляються по Дністру, зустрічі з іншими "просунутими" хлопцями та їхні психологічні проблеми.

Наведу кілька цитат із цього незабутнього твору про людське щастя:

"- А як це ви, пацани, дев’ять днів на воді - і без баб? - підозріло спитав Андрій.
- Дрочимо! - нервово пожартував Боцман"

або

"- Боцмане, а на х... воно нам треба? - нарешті спитав я.
- Та невдобно якось - пацани такі щирі. Як відмовимося, подумають, що ми підари, - філософськи пояснив Боцман, витрушуючи з голови шматки засохлої глини".

Згодом герої знайшли рішення своєї проблеми, вирушивши у село до Гальки, яка "всім дає". Щоправда, Гальки у селі не було. Таким побачили обличчя щастя журі конкурсу "Сила малого".

Перше місце посіло оповідання відомої в Україні письменниці Лариси Денисенко (лауреатка конкурсу "Коронація слова") "Вітка, Заміж, Я і Бог" про молодшу сестру Вітки, яка лиже собі пупа (принаймні, намагається дотягнутися) і бачить сни про волохаті груди своєї старшої родички.

Друге місце посіло оповідання Вікторії Стах (літературний критик "Газети по-українськи") "І не старіти" про смерть в її різноманітних проявах (розчавлені автівками тварини, дитина, схожа на "вичахлого, зморщеного ельфа із вибляклим дротяним волоссячком, вицвілими калабаньками очей і трагічним пошерхлим ротом", бучні дитячі похорони горобців, поховання прабабки тощо) й одкровення від акторки Ренати Литвинової, що "споглядання мертвого старить". На скільки днів чи років "зістарила" авторка свого читача цим оповіданням, на жаль, ми ніколи не довідаємось.

Третю премію отримало оповідання "Ім’я" від Лариси Омельченко, бібліотекарки з містечка Підгороднє. У ньому ідеться про вагітну дівчину, якій нещодавно виповнилося 15,5 років. Дуже актуальна тема для нашого часу.

Заохочувальними дипломами було відзначено твори про жбурляння тухлими яйцями, кон’юнктурну політику і наркоманське майбутнє головних героїв ("Homo Erectus" Тараса Антиповича), радянське минуле ("Найдурніший єврей Радянського Союзу" Тараса Плащевського), думки пілота-камікадзе ("Божественний вітер" Юрія Камаєва), пригоди порножурналу в школі й у ментівському відділку ("Естафета" Андрія Кокотюхи), внутрішній світ людини і ліверного пиріжка ("Внутрішній світ" Вікторія Стах).

Особливої уваги заслуговує оповідання "Нігтики" Ольги Хвостової, що набрала на один бал менше, ніж твір, який посів третє місце. "Нігтики" - це професійно сконструйований психологічний вірус, який впливає на підсвідомість. У тексті йдеться про матір та її мертву дитину, якій мама обмальовує вже захололу ручку і чистить від бруду нігтики. І можна тільки порадіти, що подібний твір було відзначено саме на конкурсі газети "Сім’я і дім".

Інші твори з відібраної сотні також не вражають різноманіттям - це бруд, кров, вульгарність, збочення (психологічні і фізичні), змалювання й оспівування смерті, повний негатив і відсутність будь-якої надії. Хіба що відсотків двадцять опублікованих у збірнику оповідань не викликатимуть у читача огиди. Дізнавшись, у якій "компанії" буде надруковано їхні твори, частина молодих "несучукрлітівських" авторів публічно відмовилася від публікації.

Новітня літературна секта
Приклад конкурсу "Сила малого" не поодинокий. І головним є навіть не те, що журі виявило свою некомпетентність при відбиранні текстів, а також дивним чином вибрало серед учасників своїх знайомих. Цим зараз нікого не здивуєш.

Важливе інше - конкурс "Сила малого" став частиною тенденції зміцнення "сучукрліту". Так само, як раніше до цього процесу долучилися видавництво "Фоліо" з конкурсом "Міського молодіжного роману", "Коронація слова" і рейтинг "Книжка року".

"Сучукрліт" стає своєрідною літературною сектою, в якій ідолом є чоловічий статевий орган, молитвою - матерна лексика, а божествами - смерть, ницість і хіть.

Тому не дивно чути зітхання лауреата премії "Культурний провідник року" (2007) Михайла Бриниха: "Я був розчарований одним моментом: півтисячі оповідань і нема жодного, де би вживалася ненормативна лексика. Жодного матюка на півтисячі оповідань. Це жах! Це показує, наскільки рівень учасників є по-шкільному цнотливий. Більше ніж 50% усіх оповідань - це рівень шкільних творів. Я ледь не їхав з глузду, поки це читав" (стаття Наталії Дмитренко "Малі літературні").

Певно, згадані вище слова з оповідання, яке взяло гран-прі, для пана Бриниха вже є нормативними. Але дійсно десь половину поданих на конкурс творів важко віднести до "сучукрліту". Тільки це нічого не змінює, бо читач не побачить їх ані в конкурсній збірці, ані друком у журналах чи в авторських книжках.

"Сучукрліт" та його адепти, що називають себе сучасною українською інтелігенцією, дуже добре розуміють, що в наш час найбільшу цінність має інформація і незнання про реальний стан речей. Вони створюють моду і штучний попит на "сучукрлітівські" твори і до запаморочення запевняють читачів, що саме такий літературний процес у нашій країні, що саме це купують і читають друзі і сусіди читача, що саме вони "попереду планети усієї", а всі інші - "графомани", "цнотливі школярі" і "схиблені пенсіонери з НСПУ". Всі інші - "несучасні", бо "сучасні" - вони. І читач, якщо він остаточно не відстав від життя, також має бути таким, як вони, "бути сучукр!".

І важко не повірити їм на слово, бо альтернативи читач не бачить, а "сучукрлітівські" книжки рік від року посідають призові місця на конкурсах і відзначаються преміями "Книжка року".

Хоча насправді (і це може перевірити кожен) україномовні книжки, про які волає телебачення та преса, у книгарнях, що не спеціалізуються суто на україномовній літературі, здебільшого можна знайти десь біля плінтусу (там, де і є їхній справжній ціннісний рівень), на нижніх полицях стендів, куди мало хто заглядає.

Це війна проти української літератури?
У жодному разі! Просто ці книжки не купують. І отримавши навіть випадково видану цікаву книгу українською мовою, продавці магазину відправляють її туди ж - до сектору, що поступово уцінюватиметься через неконкурентоспроможність.

Натомість добре продаються переклади з європейських мов (згадаймо хоч би бум навколо українського "Гаррі Поттера") та з російської.

Ситуація взагалі дійшла до абсурду, адже щоб надрукуватися в Україні, треба спочатку випустити переклад роману в Росії.

Так, видавництво братів Капранових "Зелений пес" започаткувало нову серію Main Stream, яка відкривається перекладом роману "Зруйновані зорі" Олега та Валентина Авраменків, а один із найцікавіших фантастичних романів останніх років - "Пекло" Олексія Кацая - було спочатку опубліковано видавництвом "АСТ", а тоді Львівським видавничим домом "Панорама2. Тільки книгу цю ви навряд чи зможете купити десь, окрім інтернет-магазину видавництва, бо наклад її становив 1000 примірників. А казка кримської письменниці Тамари Дяченко "Таємниця Фіолентівського гроту" (російською мовою) продається лише в магазинах півострова. І це при тому, що захоплива книга для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, з чудовими малюнками і якісною поліграфією, має наклад 3000 примірників і рідко затримується на полицях. Та щоби книга подолала межі своєї області, треба, щоби видавництво, яке її взяло, було в Києві, Харкові або Львові.

Бо купують переклади. А від молодих авторів видавництва просто "морозяться", тому що у молодих "немає бренду". "Ваша книга цікава, але ми її не надрукуємо. Приходьте, коли у вас з’явиться бренд", - порадив молодому автору один із відомих українських видавців (його ім’я з етичних міркувань не називатиму, оскільки подібне ставлення - загальна практика для українських видавців).

А як може з’явитися той "бренд" із таким підходом до справи?

Шляхів два: або молодий автор починає писати "сучукрліт" і вступає в цю "літературну секту", або звертається до російських видавців і через кілька місяців або років наполегливості і віри (бо в Росії серед авторів неабияка конкуренція) все ж видає переклад своєї книги в сусідній країні. Так і виходить, що далі ображений автор залишається в сучасній російській літературі, бо не бажає витрачати дорогоцінний час на стукіт у зачинені двері українських видавництв і не вірить в об’єктивність всеукраїнських конкурсів (згадаймо хоча б "Коронацію слова", на яку з 2000 року було подано більше 5 тисяч романів, тільки майже всі вони кудись "поділися" і потім ніде "не вигулькнули").

То чого тоді жалітися, що в Україні немає жодного видавництва, яке професійно й успішно публікує україномовні фантастику, фентезі, містику? Підніміть очі: на найкращих місцях на стендах сотні російськомовних книжок у цих жанрах, і частина їх уже сьогодні залишить магазин, опинившись у руках читачів.

Невже українські автори не здатні написати щось цікаве у цих жанрах? Звісно, здатні! І більшість цих книжок лежить "у столах" молодих авторів (бо саме молоді зараз розвивають улюблені читачами жанри) і в архівах конкурсів на зразок "Коронації слова". Бо "несучукрлітівський" роман майже не має шансів пройти експертний контроль (перший етап конкурсу, де відбувається найбільшій відсів творів), коли майже всі експерти подібні до "ворога цнотливості" Михайла Бриниха.

Зауважте, що жоден конкурс в Україні досі не публікував імена й оцінки не журі, а експертів, що допускали конкурсні твори до участі у змаганні. А причина в тому, що кількість цих "експертів" дуже обмежена, і вони кочують з конкурсу в конкурс. Хто ж із організаторів у такому зізнається? Це ж зіпсує найуспішніший проект!

А тим часом Михайло Бриних та інші адепти "сучукрліту" скеровують літпроцес. І скільки хочете лайте неспроможну до конкуренції українську літературу, нічого не зміниться, бо хто ж тоді читатиме всі ті "шкільні графоманські твори", коли журі займаються важливішими справами?

Щоправда, не віриться, що "несучукрлітівські" книги зовсім не друкують. Ні, друкують. Тільки накладом у 200 - 500 примірників, який (у найкращому випадку) потрапить до обласних бібліотек, не кажучи вже про магазини.

Хоча видавців теж можна зрозуміти: вони ризикують власними грошима. І як можна іти на ризик, коли "суспільство зіпсоване", бажає "лише крові, бруду і сексу", а книжки, що могли б конкурувати зі світоглядною ідеологією "сучукрліту", будуть просто "затоптані" в інтернеті спеціально навченими "експертами"...

Так і створюється замкнене коло, а цікава сучасна українська книга стає раритетом. І не треба скаржитися на "погану молодь", що дудлить пиво, яке замінює дружбу і спілкування, - вона виростає без цікавих книжок. І класика ситуацію не врятує, бо кожне нове покоління виховується насамперед на творах сучасників.

Чи є надія?..
Песимістична картина вимальовується. І навіть миготіння світла не видно у цьому тунелі. Але насправді ситуацію можна змінити. Це не до снаги ані політикам (вони вже показали свою спроможність до прийняття законів, необхідних для розвитку української літератури), ані видавцям, бо вони керуються "суспільним замовленням", ані авторам, бо вони не мають ресурсів впливу на видавців і літературну "тусовку".

Це до снаги тільки вам, читачам.

Література і культура - це бізнес. І попит завжди народжує пропозицію. І тому що більше ви, особисто ви, читачу цієї статті, будете відмовлятися купувати фрейдистські збочення і наркоманські марення "сучукрліту", а натомість запитувати у книгарнях українську фантастику, містику, фентезі, казки молодих сучасних авторів, то частіше магазини замовлятимуть видавництвам саме ці книги.

І повірте, рукописи молодих не забаряться надійти, коли хоча б одне видавництво на свій страх і ризик виконає таке замовлення книгарень. Попит народжує пропозицію.

Читай українське!
Не будь "сучукр"!

http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/culture/2008-09-04/40392

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.028751850128174 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати