Смеркало. Вдома було душно. Якась невідома сила змусила Степана Тимофійовича вийти на волю, щоб там, на прибудинковій лавці, кинутися в обійми блудниці-ночі; поглянути як вона, зжувавши захмеліле від спеки місто, проковтне його, згасивши маревом спітканн...

на споді склянки сподівань
мідяк останній
орел чи решка, інь чи янь
хоч до світання
гадатиму чия взяла
та серед ночі
сон таки зніме із чола
"мани і порчі"
боятися нема чого
за чим жаліти
хто "носить хрест" - тому ніколи
не злетіти...

O Fortuna
velut luna
statu variabilis,
semper crescis
aut decrescis;

Carmina Burana

- Схиліть коліна й моліться до Первонародженої! Сьогодні, незнаного року, вона іде у дім Одкровення. – у благочестивому екстазі хрипить Сервій Туллій. Прикладаю ...

Після вечірнього богослужіння я подався бульваром Тараса Шевченка до Бессарабського ринку. Іду безтурботно вулицею й наспівую про себе ОЕ “Майже весна”. Слова переливаються в мені з подувом теплого вітру, співом перших пернатих прибульців, голоси яких глу...

я в безпеці допоки
не досягають дотики
доки скроні не відмикаєш
ти теплим подихом
щоб потьмарити світ
залишаючи світло в мені...
і не те, щоби страшно згоріти -
не тліти б на дні...

Я одержимий тінями твоїх очей. Вони скрізь. Поміж схвильованого листя абрикоси, чиї віти прослизають до відкритого вікна невеликої кімнати. Тіні не відпускають ні на мить. Її шоколадні стрічки зав’язуються у вузлики на пальцях, а потім спадають чорнилом н...

Не змінюється час
лиш змінюємось ми
із кожним рухом-подихом
цей світ стає новим
хоч лінія життя
коротка та усе ж
ти можеш щось відняти
і щось додати теж
творити долю всіх
наступних поколінь
твій розум, твоя воля -
ось інструмент до зміН...

- Сашко! Ти чув? Києва більше немає!
- Як немає? Куди ж він міг дітися?
- Тобто зовсім немає. Абсолютно. Стертий з лиця Землі. Росіяни не блефували, коли говорили, що застосують проти нас ядерну зброю.
- Ти жартуєш!
- На жаль... Ні.
- А куди ж дивила...

Стукаю в двері. Замкнені. Скло тонке, за склом життя. Та не розбити. Так мало місця для мене у порожній кімнаті. Та не вибратися.
Стіни оточують зусібіч, змикають простір, стискаються. Тільки ніяк не зійдуться. Тільки повітря все менше.
Вікон немає. Не ...

Їй ішов вісімдесят другий. Маленька згорблена стара, раз у раз ойкаючи, нахилялась за грушами. Он їх скільки вітром натрусило. Усі гарні, чистенькі «лимоночки». Збере та сусідці віддасть. У неї ж бо їсти нікому. Пороз’їжджалися і діти, й онуки. Кликали її...