Стукаю в двері. Замкнені. Скло тонке, за склом життя. Та не розбити. Так мало місця для мене у порожній кімнаті. Та не вибратися.
Стіни оточують зусібіч, змикають простір, стискаються. Тільки ніяк не зійдуться. Тільки повітря все менше.
Вікон немає. Не ...

Їй ішов вісімдесят другий. Маленька згорблена стара, раз у раз ойкаючи, нахилялась за грушами. Он їх скільки вітром натрусило. Усі гарні, чистенькі «лимоночки». Збере та сусідці віддасть. У неї ж бо їсти нікому. Пороз’їжджалися і діти, й онуки. Кликали її...

Ми зустрілися в місті снів. Я блукав вечірніми вуличками, прямував з Площі, подалі від гамору, сподівався загубитися у провулку, де можна зустріти несподіванку.
Я милувався ліхтарями, що легенько, по одному, запалювали вечір своїм казковим сяйвом. Міст...

Вона так любила Місячну Сонату. Де б не почула, спинялася і замружувала очі, так по дитячому. Чомусь тоді це дратувало, нагадувало про її вік, про те, що сказали б, якби побачили. Та й місячна Соната? В кого викличе аж такі сильні почуття? Ну гарно, але ж...

Нестримно жадала увібрати в себе медову красу липня, напитися соковитої зелені, насититися вдосталь п'янким, життєдайним сонцем. Умивалася гарячим, проте ніжнішим за шовк,  промінням.  Дихала на повні груди, усотуючи кожною клітинкою духмяність сухого віт...

Текст видалено автором твору...

Вечір починався як мрія.
Ресторан. Столик зі свічками. Розкішне сервірування. Сліпуча люстра у залі. І музика, жива і надихаюча.
Двоє за столиком зустрілися поглядами, втопилися одне в одному, не помічають навколо ні розкішної позолоти, ні сліпучого сяй...

О! Ти вже вдома? А я навіть не чув, як двері відчиняла. Чекав, чекав, та й заснув...
Так, казала, я пам'ятаю. Я ж не проти...
І не лоскочи вухо...
Я знаю...
І я тебе теж...
Ні, не покажу, не зараз...
Я ж сказав, що теж...
Так, дуже-дуже...
Але сп...

…Ось, здається, нарешті второпав. Муляло воно мені, навіть іноді ятрило боляче. Або ж, навпаки, несподіваною блискавкою осявало мене зсередини, по самісінькі вінця сповнювало геть іншим почуттям – на коротеньку мить, що живе блискавка, але ж як потужно! А...

Не розірвати в клоччя віддаль,
Не зупинити часу лет...
Невже тепер здолати відстань
Ніяк не зможе інтернет?

Журба моя і сум жагучий
В душі отрутою сидять...
Ти чат закрила так рішуче,
Немов там миші шарудять....