Торішня Одеса не забудеться. Усе колись забудеться – все, до цурки, до гнотика, до клаптика, до краплинки, а торішня Одеса – ні. До того ж, Одеса не архітектурна, Одеса не історична, не колоритна, не солона й не морська, бо таку її я вже знав колись, у ча...

Потяг виплюнув черговий потік людей, які зразу розсіялися по великій будівлі вокзалу. Наче річка обтікали пасажири платформи лавки і зосереджувалися в залах чекання чи на виходах у місто. Вокзал жив своїм звичним життям, що гуло, гомоніло і блищало вогник...

Коли небо запнули хмари як завісу перед сценою, то скоро завіса впаде. Виставу готує небо із спец ефектами, а в серці відлунюють уже громові вибухи.
Коли хмари темніють і бубнявіють каменюками, що от-от на землю впадуть, то драму готує. Камінням на гол...

Людмила Володимирівна  не тільки успішно викладала  математику в школі, вона була душею нашого  педагогічного колективу.  Щедро ділилася багатим досвідом, давала мудрі поради, а головне – дарувала радість нескінченними бувальщинами, від яких віяло теплом…...

Кроки відлунюють в голові. Руйнують спокійну тишу, що встигла кошеням вмоститися на дивані. Таку звичну. Ледь теплу.
Впізнаю ці кроки. Він повертається. Непомітно минув день.
Прислухаюся. Ще не зараз. Через мить. Двері відчиняться…
Дивне відчуття. Хо...

Підпираючи стіну, розглядаю підлогу в Управлінні соціального захисту населення: різнокольорова  смугаста плитка радує око. Будівля нещодавно відремонтована: декоративні лампи на свіжопоштукатуреній стелі, пофарбовані в бежевий колір стіни, синьо-золоті та...

Ми ходили закоханими стежками. Співали солов’ї, цвів бузок в своїх ефемерних пахощах. І цілувалися до нестями.  
Куди все поділося? Чому ти не зі мною?
Я почав малювати твій портрет. Великі сині очі. Брівки дугою. Любий овал обличчя. Ямки на щічках... К...

- Я їх не кликав! Вони мені тут не потрібні! – гримав, лютуючи, директор загальноосвітньої школи в трубку директорові технікуму.
Болем відгукуються слова, переповнюючи чашу мого терпіння.
Друга година спілкування з інтелігентним очільником школи вкрай ...

   Артем був кмітливий хлопчина. Правдивими очима, повними сліз, дивився він на директора, схлипуючи,  переводив жалібний погляд на класного керівника.
- Це він перший почав! Спочатку обізвав, а потім штовхався!  Я не відповідав, так він поліз із кулака...

Є цілий світ, нескінченний, як погляд на жінку.
Вічність триває: і завтра, і вчора, й сьогодні...
Словом і дотиком, всюди, кожну хвилинку
Бог хоче бути тобою, утомлений бути стороннім....