Спішити жити – нам завіщано.
Скажи, поете, - нам за віщо це?

Життя – суцільна суєта:
“Привіт, Ти хто?” – “Не та...
спішу... Бувай!”
Мелькнув трамвай.
Сльота...
“І знов не та...”

Ось знову: ескалатор,
волосся жваве,
очі – синє марево.
Ще кро...

Спішити жити – нам завіщано.
Скажи, поете, - нам за віщо це?

Життя – суцільна суєта:
“Привіт, Ти хто?” – “Не та...
спішу... Бувай!”
Мелькнув трамвай.
Сльота...
“І знов не та...”

Ось знову: ескалатор,
волосся жваве,
очі – синє марево.
Ще кро...

НА МОРІ НА КИЯНІ СТОЇТЬ БІЛ ГОРЮЧ КАМІНЬ. НА НЬОМУ СИДИТЬ ДІВИЦЯ ЗОРЯ ВЕЧОРНИЦЯ. ЗАШИВАЄ ВОНА РАНИ КРИВАВІЇ.


кров виливається з мене.
кров виливається з нас.
кров то життя.
то надія
бути живими.
жаліти.
любити.
кохати.
заший криваву рану
ве...

1.
спустило колесо історії
на цвяхах проржавілих змін
і кожен мітить територію
відбитками своїх колін

і кожен може має рацію
співаючи про щось своє
бурхливі зливи як овації
за те, що ми усе ще є...

2.
колагенові обличчя і скляні незрячі очі
...

Вітер волом виє. Сей день – прошию на вилах.
В кишеньці в два пальці дірка,
П'ю воду – мов полин: гірко,
І дикий мак, мов отрута –
За хребет мене крутить.
І я п'яний сим кавалком
отруйного літа
І я маю ще півпляшки
отого трунку,
щоб зігріти свою ...

***
Зачинилися знову двері.
Так неохоче клацнув замок,
Неначе впала грудка,
Вдарившись об труну.

Я знову сама…
В глухій тиші оточують тіні.
Я ще відчуватиму довго
Тепло ніжних долонь
На спраглому тілі.

Твій поцілунок
на скупих вустах
я з...

о, хлопчику з азійськими очима
твої очі
кораблі
серед пустелі
поміж вітрів
так схожі на дві рибини
може тобою Ісус
годував
щоб повірили

?...

Іще останній келих не допито,
і феєрверком виграє вино,
не зімкнені дверей камінні плити…
А вже потворне бісове копито
нахабно топче трави під вікном:

Накидка на підкладці пурпуровій,
у пригорщах - суцільна чортівня.
Повзуть угору, ніби змії, бр...

Сонце падає у воду...
Запалило безліч кіл,
Вітер їх погнав без згоди
Геть до інших берегів...
В них немає сили плисти,
Там відсутність почуттів.
У серцях горять провини
Нерозумних спалахів...
Десь в повітрі затаївся
Дикий спокій божевільних намі...

Золочений когутик - на верхівці
будинку, що побудував не ти,
а через тин думки, як білі вівці,
стрибають, а мені усе не спиться,
бо сон летить сторчма під три чорти…

І лютий виграє на білій лютні,
танцює півник з вітром в унісон,
допоки пам'ять б...