Яскрава тиша зоряних рапсодій
Чарує слух, заполоняє зір,
Допоки не зажевріє на сході

Зоря досвітня, що прийшла до гір.
Тому вони і ринуть у Карпати,
Або на Гіндукуш чи на Памір

(Так ваблять неосяжні шати) -
Завзяті меломани-слухачі,
А інши...

Човен… Човен! Човен!!!
Збудуй мені.
Я помандрую у ньому додому.
Темними ріками буду пливти,
В коло вертаючись знову і знову.

Човен, човен, човен,
Що знає шлях.
Ним не потрібно мені кермувати.
Він буду знатися на зірках,
Зможе мене з цього сві...

Усмішка

Дощ розтягнувся по безхмар'ю,
По небу, що вдяглось у сірість.
А твоє слушне запитання
Невідворотно тягне в щирість.

То одкровення незбагненне,
Абетка невимовних жестів:
Ця твоя усмішка натхненна –
Зороастризм в моїй Авесті.

Ця тв...

Глупа ніч... Розлоге ліжко,
Де земна півкуля спить,
В повній тиші. Тишком-нишком
Дуне вітер – зразу, вмить
Злинуть звуки швидкоплинні -
Ліжко начебто скрипить
Від стовпів наземних ліній,
Крил повітряних млинів,
Тих, що мелють хмари сині,
Чутним в...

І думати не сміла голова,
Що так притулиться до того підвіконника,
Аж лишить шию,
І покине горбоконика,
І піт чола не знайде джерела.
Постане зуб на зуб,
І око над очима,
І врозтіч кинуться усі благі слова,
І дух над слиною
Вже паруватиме ночима,...

я звикла...
часто так  у снах
приходиш тихо
знову йдеш
я звикла
у своїх листах
усе присвячувать
Тобі...

я звикла
слухати тебе
як ти шепочеш
промовляєш
але в глибокім
сірім сні
Кохаю...

я звикла
не хотіла
снилось
а ти там
холодно
...

П'янким початком вулиці - адмиралтейство
Мундир парадний крізь серветки снів
Я впізнаю тебе стрункого, як штатив
Мій почуттям озброєний маестро

Троянди – жовті, і вустами по руці
Подорожують поцілунки-пасажири
Татуювання твоїх дотиків на тілі
Мен...

Відкладаю "перо".
Вимикаю старенький комп'ютер.
Десь шумить за вікном ще не виспана втомлена ніч.
Вже посивів П'єро.
Скільки можна бездумно тягнути
Нерозділену пристрасть засохлих схололих вже свіч?!
Все листами молив,
Все тулив свої зчовгані рими,...

Пані осіння, дозвольте я ваші замерзлії пальці
Грітиму дотиком уст і самотнього серця...
Пане стосяйний, та ж серце моє розіб'ється
Крихтами скалок загострених, ранячи душу, як мавці...

Пані осіння, я ніжно гортатиму серце, мов книгу,
В пошуку чист...

Це, мій рідний, плавання останнє…
Козирком  долоню до очей,
Та міраж, немов сніжинка, тане,
Солоно Еол бентежить рани…
В білу шаль закутана туманну,
Гавань-мати не тамує щем;  

Як скорботна діва, чайка плаче…
Мандри - розбуяла течія:
Кожна мить...