ЗЕЛЕНА ПОЖЕЖА
Дід поважно в’язав кошики. Мотузка вправно бігала крізь жовті пальці, дивно заплутуючись у маленькі вузлики. Дід морщив лоба, трохи сопів, щось буркочучи до себе, зводив брови й пильно стежив за роботою. Здавалося, ніщо не могло відволікти...

БАБИНЕ ЛІТО
Білі тарілки та виделки рівно виструнчилися у шеренгу на обідньому столі. Вони мерехтіли переливами добре натертого посуду, відбиваючи на собі блиски світла. Здавалося, що  їх гладка поверхня перетворилася на зимову ковзанку, яка чекала на с...

В чудовий теплий осінній день молода дівчина прогулювалась по парку. Її думки про майбутнє весілля порушував тільки шурхіт пожовклого листя під ногами. Та вітер, який з’явився зненацька схопив їх, окутавши сухим листям, відніс в невідомі далі. Її  увагу в...

Частина перша. Крила для Кота

11. Додому

- Гад! Колода вовняна! І де ти тільки взявся на мою голову. - Фея колошматила кулачками Кота по голові. Той спочатку хотів її просто скинути, але пожалів і тепер крутився, не знаючи, як діяти далі.- Що звиває...

HELL OF AUGUST
Млява і апатична муха на давно не тертому склі майже не пручалася, дозволивши  кирпатому офіціантові розтовкти себе газетою. На вікні з'явилася  нова пляма. Ще одна клякса в цьому умовно стерильному місці, далеко не ідеальному світі.
– ...

(Є неповторний підтекст у пейзажах міських ОЛЕКСАНДРА МАЛЕША).

У есе “Наступ мікробів” Євген Маланюк  дуже добре розкрив сутність художньої творчості, запевняючи, що “ без морального напруження, без творчого вогню, без готичної скерованості до Отця вс...

СПРАВЖНІЙ «ЖЕТЕЛЬМЕН»
−  Гей, Петрівно, виходь у двір! – кричала, виглядаючи з вікна, пишнотіла  жіночка поважного віку.
−  Ох, і нетерпляча ж ти, Марійко! Хвилин через десять - п’ятнадцять вийду. Доварю борщ, і підемо. Я по тебе зайду! ...

Я думав Наталія не відчинить. Але помилився. Вона відкрила двері і зацідила мені ляпас. Боляче, жінки знають в такому толк.
- Я заслужив – сказав їй.
- Я тобі не річ, яку можна просто трахати! – гаркнула вона.

Помиляєшся. Ми одне для одного лише речі...

Зараз я посміхаюсь, коли пригадую нашу прогулянку. В мене закриваються очі, і я бачу її. Бачу, як вітер розвіває її волосся, бачу, як вона сміється, бачу, як літають бісики в її очах. Я з усмішкою згадую це.

Зараз.

Тоді мені здавалось, що я наче на...

Борис Крамер

Чужа канва
Роман
(Продовження-5)
23
Якщо думаєте, що ми далеко їхали шукати готель – в Грушку чи Умань, то дуже помиляєтесь. Не багато сіл мають свій готель, а Великі Ходаки мають. За околицею, за цвинтарем, на відстані п’ятсот метрів ...