Я завжди встаю раніше за всіх і бачу всіх сплячими, мені трохи через це незручно. Хоча ніби нелогічно думати про пристойність у нашій ситуації. Але все одно я намагаюсь нікого не розглядати, бо в цьому є щось підле і йду в ванну. Я голюся і натомість уваж...

Так багато шляхів... так багато неспокою...і не має в тому того глибокого сенсу який ми чекаємо  в покорі, Боже, життя для нас стає тягарем, де,  де та глибока радість яку ми маємо відчувати з життя, є спека, є ще багато терпінь, дурних як прокляття, як с...

       Дивний хлопчик, закоханий у голубизну твого ранкового неба.
      Ти стоїш як простір, розпростертий між зримим і невидимим.
Ти єдиний звершуєш велику свою істину.
Ти один любиш того маленького зародиша, що був зачатий три дні тому на пустому бе...

"Го-о-о-рррррррри-и-и!"    Перкалаба


Ото  не  перестаю  чудуватися  тими  людьми,  з  якими  зводить  мене  своєю  ласкою  пан  Біг.  Все  не  звикну  до  того  відчуття,  яке  виникає,  коли  людина  тільки-тільки  зачинає  втворяти  перед  тобою  с...

        Так сталося, що я – українка. Не знаю, чи було це заплановано якоюсь вищою силою, чи трапилося просто випадково. То не варте уваги: факт – він і у Африці факт. Мені не відомо, чи була б щаслива я, якби народилася американкою або ірландкою, якби ві...

Біль – це найпотворніше і водночас найблагородніше із відчуттів…
ЇЙ  подобалось  бавитися  друзками скла. Часто на згадку воно  залишало різні за глибиною і формою порізи. Рани не встигали затягуватись, бо батьки  стабільно щось розбивали: посуд, вікна, ...

Текст, що ви його зараз читаєте – не художня вигадка і, тим більше, не журналістський матеріал. Це відчайдушна спроба застерегти довірливих людей від небезпеки, яка чекає на них в особі різноманітних «помічників». Для мене таким помічником став Ігор Йосип...

У двері подзвонили. В кімнаті було темно та у світлі зірок, що сяяли крізь прочинені у порожнечу вікна, проглядався силует переляканої людини. Тіло людини здригалося від схлипувань. Обличчям стікали сльози і ховалися за пазухою. Стать людини неможливо бул...

Ранок почався несамовитим вихором. Прохолодний з ночі пісок розігрівало пустельне сонце і вітер гнав його величезними хмарами над тілами загиблих воїнів. Їхні ніздрі, вуха і очі були байдужі до піщинок, які забивалися у ці щілини. Та вітер не міг заспокої...

Я перебував у невизначеності, стоячи на порозі вже так довго, що й не пам’ятав, виходжу, чи заходжу в приміщення.  Одна нога на килимі редакції, інша – на сходах під її дверима. Редактор не вгамовувався і продовжував свою нескінченну настанову, перерахову...