Храм здавався залитим сонячним світлом. Ще перед Пасхою дерев'яні стіни церкви всередині були ретельно вибілені крейдою, правда, парафіяни місцями вже добряче витерли їх своїми плечима та спинами, але через присутність чималої кількості люду це не кида...

На заході батько з сином, втомлені після напруженого дня, сіли відпочити на краю тільки зораного поля. Трохи помовчавши, глава великого сімейства задумливо сказав, не відриваючи погляду від косих променів сонця :
- Я добре пам'ятаю, про що мріяв, коли бу...

Квіт гілля обсів
роєм з вуликів бруньок…
Сотаю подих.

***

Лицем до лиця
показують лиш спини…
Бреду між дерев.

***

Короновірус
владу світу являє…
Корона – вірус.
...

У школі суїциду сьогодні випускний,
Роздача атестатів, лінійка урочиста.
Сьогодні вже дорослий хто вчора був малий
І не боїться зовсім чавунного намиста.

Книжки в бібліотеку усі свої здали:
"Історію мотузок", "Основи харакірі",
"Трактат з анорексі...

Про що мовчить сьогодні синє небо,
Збираючи докупи молитви...
Воно мовчить безвітряно про тебе --
Окремо в цілім світі… уяви!

Про тебе про твої солодкі мрії ---
Бажання, пристрасть, про твою журбу!
Ти зводиш погляд, опускаєш вії -
В мовчанні неба...

Етнокультура – потужна стратегія, у якій розвиток духу первинний, економічні питання вторинні, але вони гармонійно поєднані, така структура устрою людської спільноти творилася віками під опікою брахманів, її руйнування (найбільше більшовиками) призвело до...

                           «Світ дикий і пустий. Земля і Небеса
                             Осиротілий рід людський жаліють.
                             Без квітів луки і без яхонту перстень…»
                                                         ...

В навушниках Бах
і мугикання Гольда…
Весь світ занімів.

***

Буднів важка ртуть
заповнила всі пори…
Сіріє ранок.

***

Не сліпить очі
сонце на прузі землі…
Ніч на порозі.
...

Людство взагалі, - є такі чутки, - з Африки пішло. А потім вже розповзлося по всій землі.
Але, як видно, Африка все ж таки відбита на нашому житті, - воно завжди в нас у смужечку, як та зебра африканська: смуга чорна, потім біла, знову чорна, чекай скор...

– Люся, стій! – підбіг захеканий Шмаченко з двома товаришами, звалив долі, тож куля, ніж малася нестися вздовж кладки, помчала в небо. – Ти що, Люся? – перепитував Ілля Митрофанович.
– А що? – обурювалася, підіймаючись з розкислого снігу. – Набоїв достоб...