Друзі,

Продовжуючи добру ГАКівську традицію, маю честь оголосити початок Третього Конкурсу Поетичних Перекладів. Узявши за основу правила, які діяли у попередньому конкурсі, я вирішила дещо їх доповнити і відредагувати, взявши до уваги критичні зауваже...

Заборона плакати. Смiшно!
А я плачу просто вiд сонця,
А я плачу просто вiд вiтру,
що збиває в очi волосся.

Заборона думати просто.
Заборона просто любити.
Замiнити б слово на пострiл
I нарештi панцир пробити.

Заборона бiгти щодуху
I смiятись ...

     Пізнього, дуже морозного вечора я стою в кухні коло вікна та дивлюся на вулицю.
Засніжена, безлюдна, простяглася під вікном, за ледь наїждженою стрічкою шосе, набережна ріки. Взагалі-то в нас не ріка, а річка, але, як то кажуть, немає чобіт, взуваєм...

Спішити жити – нам завіщано.
Скажи, поете, - нам за віщо це?

Життя – суцільна суєта:
“Привіт, Ти хто?” – “Не та...
спішу... Бувай!”
Мелькнув трамвай.
Сльота...
“І знов не та...”

Ось знову: ескалатор,
волосся жваве,
очі – синє марево.
Ще кро...

Спішити жити – нам завіщано.
Скажи, поете, - нам за віщо це?

Життя – суцільна суєта:
“Привіт, Ти хто?” – “Не та...
спішу... Бувай!”
Мелькнув трамвай.
Сльота...
“І знов не та...”

Ось знову: ескалатор,
волосся жваве,
очі – синє марево.
Ще кро...

Вона сиділа на порожньому вокзалі.
Він нервово ходив взад-вперед, очікуючи на нічний потяг. За вікном було темно і холодно. Нічні метелики та мошкара грілися у світлі самотнього ліхтаря. В невеликому напівпорожньому приміщенні було не набагато тепл...

                                          Запах «пороху»…
                                                  Есе
   Три запахи володарюють у світі: запах поту, запах хліба, запах пороху…
   Заглянемо в історію. Історія пороху сягає давнини. Спочатку був...

  


Останнім часом Ганнуся стала до всього байдужою. Вона тихесенько сиділа на східцях великого двоповерхового , але ще недобудованого будинку, і мерзла. Сонечко було таке ласкаве і тепле і цвіли піони - два кущі білих і один рожевий. Ще вчора Ганнус...

                             1-  Воскресіння.
Війна лиш забирає час, із серця снить руїну,
Та бачу все, бо очі зрять, пурпуром не завісить уст.
Тече судинами життя , солодке, мов малина
Русинки – Пенелопи й ослушниці розпуст.

Жало моє тонке , та ха...

Вона ішла босоніж по Парижу,
збиваючи підошви об бруківку –
уже не ступні-ще не лапки
людські-чи-жаб’ячі кінцівки
їх м’ясо ще живе
іще сочиться кров’ю – свіже;
вологе чавкотіння
плоті по асфальту –
за мимовільне донорство
тобі подяка, чуєш?
ві...