КОЛЕСО.
– Ти кого до хати привела?! – Марія розлючено пустилася назустріч дочці, коли та входила до кімнати. – Я ж тебе попереджала, що чути за нього не хочу. Ноги його в нашій хаті не буде!
– Мамо, але ми кохаємо одне одного і хочемо побратися, – зніти...

17.

- Альо, мадам! Чуєте мене? - віддалений гул у вухах все не вщухав. - Час прокидатися! - ні, то не шум у хворій голові, це таки знайомий голос, але чий?
І знову через декілька секунд:
- Та досі вже тут зі себе викинуту на берег русалку вдавати! Т...

16.

- Господи!!! - навіть не кричу, а воно якось само десь у глибині мозкових звивин штрикає пронизливими шпильками-голками і миготить зигзагами-блискавками. - Боже мій, як же я раніше про це не здогадалася? Не побачила, не розпізнала? - думки крутятьс...

15.

Pідний дім та похмурі скелясті фйорди Північного Шляху* для тих, які щойно прибули, назавше залишаться в минулому. Віднині наймолодший з ярлів Тронделаґу* та його син житимуть у городищі, яке тепер, наприкінці першого тисячоліття, оточене глибоким ...

13.

..З подивом усвідомлюю, що мій лет триває вже добу. Проте це ще не стільки, скільки триває шлях лодії, що зараз внизу піді мною. Човен йде сюди морем і ріками майже тиждень. А мені на лет знадобився день. Один довгий космічний день. Дивне відчуття ...

уривок з мого роману "Дівчина і місто"
___
— Ну шо ти, все сумуєш?
Михайлина саме читала Кідрука в залі, коли почула біля гардеробу знайомий голос. Люда, хутко знявши плаща і, не звертаючи жодної уваги на віднедавна єдину власницю квартири, звично зник...

В попередніх серіях
http://gak.com.ua/creatives/1/49400
http://gak.com.ua/creatives/1/49407
Сиділа і плакала, плакала і крутила каблучку. І плакала. Я не знаю, що робити, нічого не вдається. Хочеться їсти врешті решт. Та кока-кола  пече.
Плач не плач,...

Так я і заснула. Щаслива і втомлена. Зранку прокинулась рано, але прикидалася, що сплю, з-під  примружених очей роздивляючись дівчат. Я взагалі люблю дивитись на дівчат. Колись у мене навіть виникала думка про бісексуальність, ну тобто мені приємні були д...

Буває таке, що нічого не складається до купи. Розсипається, мов суха земля.  Ерозія ґрунтів, ерозія життя. Чогось не вистачає , щоб з’єднати. І ти поки що не розумієш, де ти стратила.
Про цей рік напевне напишуть багато, про нього вже писали раніше, у фа...

Текст видалено автором твору...