[...]

МИ ЗАВЖДИ ДАВАЛИ ДРАПАКА, звичайно серед ночі. Інколи я дочувала, як мама з татом говорили про тих, що за нами вганяють. Тато звав їх палачі, кровососи та гестапівці. Часом він кидав загадкові натяки на бюрократів із Стандарт Ойл, які намагалися ...

Учора сніжку я зліпив,
Приніс її до хати.
Гадав, пограюсь, як з котом,
Дозволю в ліжку спати.
Я подушку їй намостив,
Накрив. Та вранці сніжка
Втекла кудись, а перед тим
Напісяла у ліжко.

Snowball

I made myself a snow ball
As perfect as could...

(http://en.wikipedia.org/wiki/Jeannette_Walls)

"Скляний палац"  
Спогади

1. Жінка на вулиці
Я сиділа в таксі та гадала, чи не зайве начепурилася для звичайної вечірки, аж зирнула з вікна та побачила маму, що копалася в контейнері смі...

КОНТРАБАНДИСТИ

На рибах і зорях
Гойдає шаланду:
Три греки Одесі
Везуть контрабанду.
На правому борті,
Де прірва відкрилась,
Янакі, Ставракі,
Тато Сатирос.
А вітер як фукне,
Неначе у герці,
Як хвилею жахне
Оглушно під денце,
Щоб цвяшки дзве...

У срібному стовпі
крізь сніжне Святвечір’я
чи не піти собі
додому для ночівлі,

уставити носок
міцніше в іншу п’ятку,
і зняти чобіток,
не зачепивши латки.

А кавник, мов діжа,
запихкає гучніше,
промовить, що душа –
не міра, а надлишок,

і ...

Іще не вечір, та уже не ранок –
дощ сутінковий. І слова прямі,
що бути чи не бути вже пора нам,
та мудро, як молюск перлиновбраний
або бджола у гробі-бурштині.

Чи перейняти досвід оптимістів –
не знати, що епоха може з'їсти,
не чути перебоїв ча...

***
Іще не вечір. Хмар намокле хутро.
Та вже й не ранок. Сутінки, дощить.
І час нам мудро бути чи не бути,
Он, як молюск під дахом з перламутру,
Або бджола, чия труна – бурштин,

Чи взяти і собі манір галантний,
Не розглядати часу домінанти,  
...

У люстро дивишся не вперш.
Мов у діброві завіконній,
в собі іще не впізнаєш
нової вроди рис сторонніх.

В журу видніше сивина.
Так сонце визирне на мить іще -
й знов зеленіє гущина,
а зайде – мідний лист помітніше.

Оригінал:
Женщина в августе
...

Ти, озеро, - мов купіль золота,
Ти, пагорбе, плекаєш виногрона
Для літа, що прийде.
Ви, гори, вберігаєте мене,
Коли правічна туга світом гонить.
А ліс нічним совиним згуком
Нагадує про часу проминання.
Та серце не готове смерть зустріти,
Та серце ...

П. Тичина.
Переклад з української.

Я по лесу шагала
Впервые на веку.
Деревья-колыбели,
А в них кукушек трели:
Ку-ку.
Зайчишку повстречала, лежал он на боку.
Была б его словила —
Кукушка завопила:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

...