Ти, озеро, - мов купіль золота,
Ти, пагорбе, плекаєш виногрона
Для літа, що прийде.
Ви, гори, вберігаєте мене,
Коли правічна туга світом гонить.
А ліс нічним совиним згуком
Нагадує про часу проминання.
Та серце не готове смерть зустріти,
Та серце прагне довго, вічно жити,
Щоб я цей ліс побачив ще хоч раз,
Коли росою пахне ранок,
Привів сюди свою кохану,
Бо їй цей ліс подарував.
REBHUEGEL, SEE UND BERGE
Du, See, hast mich gebadet und gebraeunt,
Du, Weinberg, reifst mir Trunkenheit
Fuer kuenftige Sommer,
Ihr, Berge, schuetzet mich wie Mutterarm,
Wenn mich das Fernweh in die Welt ergreift.
In dir, du Wald, blaest nachts der Eulenruf
Mir predigt der Vergaenglichkeit ins Herz,
Das doch nicht sterben will,
Das doch so lang, das ewig leben muss,
Denn dich, o Wald, will ich einmal
Am Morgen, wenn der Tau noch duftet,
Dem schoensten weibe zeigen, das ich liebe
Und dem ich dich, mein lieber Wald, versprach.
