Час настав - перерізано нитку.
Мимовільно, нечутно, неквапно
Із зеленої прірви в блакитну
Мов крізь сон полетіла кульбабка.
А вітри віднесли аж за віття,
В хмаровиння розхристану вершу…
Дух займався – хіба не жахіття
Прямувати в незвідане вперше?
Має крила душа, ясна справа.
І, гойдаючись наче в колисці,
Пригадала потроху кульбаба,
Що вже бачила десь і колись це.
Це одвіку було їй відомо –
Шлях до неба і звідти на землю.
Шлях світ за очі й знову додому,
Із блакитного знову в зелене.
Таїну для кульбаби відкрито:
Це одвічна блакитна дорога,
Що веде із зеленого світу
До небес, до кульбабича-Бога.
Пригорне її Бог і розрадить,
Збереже від посухи та граду.
Пробудитися їй допоможе.
Впізнаєш ,– Він спитає,– дитино,
Це вертання до зелені з сині?
- Впізнаю, милосердий мій Боже,
Світ кульбаб, неозорий та гожий!
ОДУВАНЧИК
Юнна Мориц
Как во сне, в тишине раскаленной,
Оглянувшись на землю родную,
Одуванчик из бездны зеленой
Полетел, не дыша, в голубую.
Подхватили его, укачали
Ветры ясные и дождевые.
Было жутко и дико вначале -
Ведь казалось, что это впервые!
Но душа, несомненно, крылата,-
И летел он все выше и выше,
Вспоминая, что где-то когда-то
Это все уже видел и слышал.
Он всегда это знал за собою,
Совершал этот путь многократно:
Из зеленого - в голубое,
И обратно, туда - и обратно!
Все он вспомнил душой окрыленной
И узнал голубую дорогу,-
Одуванчик из бездны зеленой,
Он летит к одуванчику-богу.
Тот спасет его душу отныне,
Воскресит его семя в пустыне,
В путь разбудит, в зеленый, обратный:
- Узнаешь ли,- он спросит,- мой сыне,
Переход этот в зелень из сини?
- Да, отец, да, мой бог благодатный,
Одуванчиков свет необъятный!
