Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2579
Творів: 46817
Рецензій: 91204

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Переклад

(Рецензія на твір: Кульбабка. Юнна Моріц. Переклад з російської , автор: Галина Михайловська)

© Богдана, 17-07-2009
Гарно ви переклали, Пані Галино! Можливо навіть краще за оригінал!
До речі, я колись думала, що є юна Моріц, та Моріц вже більш зріла))) Отака от необразована....
А в цьому перекладі сподобалось найбільше:
Час настав - перерізано нитку. Лаконічно і глибоко.
Дякую, вам щиро за вірш!

пане орлику. чи як вас там насправді - оця ваша маніакальна любов до цитування, перецитування, тощо, робить вам погану послугу. Як на мене, тут Богдана надто суворо обійшлася зі своїми героями, за якими ми вгадуємо прототипів. Мені аж було їх шкода. Хай би, думаю собі, ця сумнівна сторінка... з отим собачим... ну, ви знаєте... скоріше забулася.
Щоб прототипам було не так образливо. Так - ні! Ви невідомо для чого тиражуєте це усіма ГАківськими сторінками.
От уже точно - коли Бог хоче покарати людину. то позбавляє її розуму.
Щиро, і з порадою зупинитися - Галина М.

© Галина Михайловська, 21-07-2009

"© Богдана, 21-07-2009
− Нарешті здихались!
Тула нервово відліплює від себе мокре листя, що поприставало. На голові в неї збите у вороняче гніздо волосся, а по бокам сиротинцями стирчать скручені бубликом дві кіски. Вона задирає голову і кричить:
− Кате, ти ще довго там сидітимеш? Злізай вже!
− Злізаю, − крекоче Кат з дерева і вже вкотре за цей довгий вечір починає спуск. Руки та ноги від довгого сидіння в нього заклякли. Він промахується, ставлячи ногу поза гілкою і стрімко падає вниз. Його падіння супроводжується акомпанементом тріску гілок, та стривоженим шелестом листя.
Гепнувшись на п'яту точку, він швиденько підхоплюється, наче нічого не сталося. І скоромовкою торохкотить, щоб грізна Тула не помітила його ганебного падіння.
− Бач, який я швидкий! Мить − і вже на землі! Ми, Лісничі дуже прудко вміємо лазити по деревам! Як справжнісінькі обізяни! − хихотить до Тули, а сам тривожно переминається з ноги на ногу. На одній нозі в нього порвана сандалета, на другій трохи подерта несвіжа шкарпетка.
− Туло, а ти тут мою сандалю не бачила?
− Закинули твою сандалю, − шипить Тула, − отой Бананан і закинув.
− А як я тепер, без неї…
− Чого ти рознюнявся, чого рознюнявсся? Без сандалі він! На мені тут хто тільки не гоцався, а я що?
− Що?
− Мовчу, я, ось що! Мовчу! Тільки всередині роздмухую чорну лють, яка проллється дощовими чорними стрілами страшної помсти...
Її голос стає все нижчим, і схожим на гарчання Мухтара. В кінці вона аж харчить, показуючи, яка страшна. Та простодушний Лісничий, що відсидів собі на дереві і боки і сідниці не розуміє цього тонкого нюансу. Він схвильовано питає:
− Тулочко, ти чимось вдавилася? − і турботливо гепає її п'ястуком по спині.
Від несподіванки Тула знову валиться на землю, якраз у те місце, де справив велику нужду Мухтар. Ці м'які, гарно сформовані фекалії здорової собаки приводять її до тями не гірш за нашатир і вона прудко схоплюється на ноги. Тепер обличчя її вкрите товстим шаром собачих відходів У темряві видно лише як блищать її очі.
− Це ти для маскіровки, да? − шепоче в захваті Лісничий Кат, − Яка ти розумна, Туло! Зараз я і собі…
Він помацки находить решту і старанно розмазує по обличчю.
− Ось так, щоб страшніше було, − бурмоче задоволено, − я ще на шию трохи поляпаю…я бачив, Шварцнеггер так робив.
Тула, що вже зібралась відтирати бруд, передумує, − хай вважає що це так і потрібно. Слова Лісничого про розум зігрівають їй душу.
− Слухай мене уважно, − відтираючи від рота зайве маскування каже вона, − ми будемо шкодити їм скрізь, де тільки можна. Ми дикі та нестримні!
− Еге ж! − підтакує Кат, − тільки б мені щось на ноги…
− З цим розберемося! − Тула напружена, що аж тремтить, − рушаймо до корпусів! Вперед!
Вперед! − у захваті кричить Кат і вимахує закаляканою рукою, наче нагайкою, виписуючи кола, навкруг голови.

− Дівчата, ви це чуєте? − тихенько шепоче Агнеса.
− Наче хтось у вікно намагається залізти… − відгукується теж тихенько Богдана.
− По-моєму, це непрохані гості, − Кицька тінню опиняється біля вікна і зливається зі шторами.
У віконному отворі з'являється голова, за нею тулуб. Завмерлим в очікуванні дівчатам вже видно, як незнайомець закидує ногу на підвіконня, потім другу Він збирається тихо зістрибнути з підвіконня…
І тут йому на тім'я опускається трикілограмова гантелька Кицьки.
− Грх… − незнайомець м'яко валиться на підлогу.
Спалахує світло. Біля вимикача із нажаханими очима стоїть Богдана Бліда Агнеса сидить у ліжку і закусює одіяло, тримаючи його у руках. Вона нагадує зненацька застукану сором'язливу одаліску, що втекла з гарему.
− Хто це? − пискає вона випускаючи одіяло з зубів.
Кицька нахиляється над незнайомцем.
− Не знаю… хтось чужий… чорний…
− Негр? − сполохано підплигує Агнеса.
− Ага, літературний, − пирхає Богдана.
− Гей, − Кицька ногою обережно штовхає тіло, − прокидайтесь, чоловіче!
Богдана підходе і теж роздивляється лежачого.
− Якийсь він замордований. Наче тільки від Мордатенька…
Замордований розплющує очі.
− Ти хто? − питає у нього Кицька.
− Йййааякат! − вигукує Кат істерично.
− Що –що? − перепитує Кицька.
− Ййакаат!
− Мабуть він щось хоче сказати і гикає, − здогадується Агнеса,
− до нас у Кагарлик колись приїжджав іноземець, з Еміратів, шукав собі наречену. Теж чорнявий, правда трохи посвітліший від цього. Знайшов собі кралю, посватав, а на заручинах випив сто грам і напала на нього гикавка. Так він теж белькотів: «Я гикат, я гикат, плиз, прошу глас». А сват не зрозумів, та як зарядить йому у глаз. Зірвалось весілля. А я так хотіла погуляти!
Агнеса зітхає.
− Так цьому може теж в глаз зарядити, − похмуро каже Кицька, − гей, ти, гикавий, у глаз хочеш?
Кат заперечливо крутить головою
− Тоді вставай, придурок і поясни, що ти тут робиш.
Кат безгучно розтуляє рота.
− Ти що, з дуба впав? − питає в нього Богдана.
−Йаак, як ви здогадались? , вражено белькоче Кат, витріщаючись на Богдану.
− Дівчата, дивіться, він же у одних шкарпетках, − скрикує Богдана, − Ти чого у одних шкарпетках?
− Яз завжди тільки одну пару надіваю, − затуркано пояснює Кат.
− Та він мабуть бомж, а не негор, ви що, дівчата, не чуєте, як від нього тхне?
Агні морщить носика і знову затуляється одіялом.
І тут нічну тишу прорізує собачий гавкіт, до якого приєднується Ванін крик:
− Злодії! Крадуть! Бандуру крадуть!
Щось б'ється об стіну і чути, як глухо вібрують струни музичного інструменту.
Дівчата озираються на двері.
− У Вані гітару поцупили, чи що, − округлює очі Агнеса.
− А ну, визирнемо, тільки спочатку оцього фрукта…
Кицька обертається до Ката, але його вже катма. Богдана біжить, висовується з вікна, та навкруги лише темрява.
− Ну і хрін з ним, − плює Богдана в слід Кату і зачиняє вікно.

Розхристаний Ваня двома руками міцно тримає бандуру. Усі збуджені, навіть Мухтар. Він бігає широкими колами по кімнаті висолопив язика.
− Кляті злодії, ледь не поцупили мого струмента!
Ваня любовно гладить бандуру, наче матір, що намагається заспокоїти сполохану дитину.
− Добре, Мухтар тривогу підняв, а то б шукав я зараз вітру в полі!
Ваня глибоко видихує.
Мухтар, почувши своє ім'я сідає і з готовністю голосно гавкає.
− Розумний, розумний пес, − чухає його за вухами Михайло, а сам світиться від щастя. Його пес − герой.
− Чесне слово, я б йому медаль дав за пильність! І грамоту! − палко продовжує Ваня.

А кущі недалеко від готелю шелестять і знову звідти лунає жалібне:
− Туло, Туло!
Виходить набурмосена Тула. Маскування де не де пообпадало, і її обличчя нагадує напів-розібраний пазл.
− Тут я!
З кущів виходить тремтячий Лісничий Кат.
− Туло, вони на мене накинулись! − жаліється він, − Вони мене катували!
Він за звичкою переминається з ноги на ногу.
Тула ковзає по ним поглядом і бачить, що вони взуті у рожеві капці з кокетливими білими бомбонами.
− А це в тебе звідки?
Вона тицяє замурзаним пальцем на капці.
Кат розпливається в усмішці.
− Трофей…В останню мить вспів хапонути. Гарні ж еге?
Він виставляє одну ногу поперед себе на п'ятку і милується надбанням.
− І такі тепленькі…
− Ну, хоч щось вдалось, − Тула шмигає носом.
− Але цього замало! За-ма-ло! Тому…
Вона зловісно замовкує
− Що, Туло?
− Тому ми викликаємо Орлика!"


А де ж тут своє, літературне негритятко Богданочка?

--------------------------------------------------------------------------------
"Є ще варіант: піде сценарист до невеликого ставочка, що мерехтить під повним місяцем, відгомінку отого болота, що тут створив той розгніваний Велес, жадібно ртом припаде і замокче отої багнюки, щоби на купу полити...
© анонім (200.35.146.—), 18-07-2009"

© анонім (145.100.100.—), 21-07-2009

Я, звісно, можу у коло стати, але, думаю, якщо перекладу якогось вірша. ви його зразу вирахуєте. По кострубатості))))
Бо то ж тільки Орлику не доходить, що я і МалінаМ - дві різні людини)))

© Богдана, 17-07-2009

Богдано, так, знічев'я, наче важко роpпочати прекладати. А ось незабаром, ну, може, після вакацій, пан Тарас оголосить 12-й конкурс поетичних перекладів. І я неодмінно буду придивлятися й розмірковувати - який же з конкурсних перекладів Ваш...
Ставайте в наше коло! У нас на конкурсі дуже цікаво.
Щиро, Галина М.

© анонім (77.120.129.—), 17-07-2009

Ні, по шовку, то не годилось, а так мені зразу ж згадались Парки, що плетут ниті долі. І тут зазвучало, що перерізання - то начебто і смерть, а виходить що й нове життя!
Ну це мої асоціації)
А я колись спробувала щось перекласти, та й закинула. Це набагато важче, ніж мені здавалось.
Познайомлюсь через ваші вірші поближче з Моріц)
Дякую і успіхів вам в усьому!!!!!!

© Богдана, 17-07-2009

Дякую, Богдано. Мені приємно, що Вам не крає вухо моя "отсєбятіна". Звісно, нитку прийшлося взяти для хоч поганенької, але рими.... І навіть таку не відразу відшукала. Спочатку було:
"Як по шовку ковзнула лелітка...." - наче б і схоже, крихітна кульбабка, що, виблискуючи під сонцем. повільно пливе синім небосхилом, але не подобалось "ПО шовку", та й взагалі гламурненько наче.... А пані Моріц, хоч юна, хоч зріла :), авторка ж аскетична, сувора. От я зараз дивлюся на її книжечку, яка так і зветься "Суворою ниттю". І дуже мені аж два вірші хочеться з неї перекласти - щоб подивитися. як воно може бути українською.
А такі добрі критики надають наснаги...
Щиро, Галина М.

© анонім (77.120.129.—), 17-07-2009

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77701497077942 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …