Важкими росами ногами босими
Поволі йду.
Давно помітно вже початок осені
В моїм саду.

Вже дні осінні, і вже перші інії,
І перший лід.
Вже віє холодом, став сад оголеним,
Маленьким світ.

Вітрами скорими троянди скорені,
І їх не жаль.
Немає го...

www.cafepress.com/kozadereza

Як уже всім відомо  
Привів Дід Козу з базару
І дав за неї він три копи,
Що було на той час небагато і немало.
Чи хотіла наша Кізонька чи ні,
Але поплелася за Дідом додому,
У новенькому ярмі.
Проте ніхто не чув...

  Мій брат – це поєднання зовсім протилежних речей. В цьому я впевнений, як свиня в своєму рилі! Ми з ним виросли в містечку, про яке ходить слава по всій області. А також по всіх прилеглих регіонах. До прикладу, коли ти потрапляв в якесь інше місто, і ді...

Бідна панно моя, переплутались наші дороги.
Як долоні, сплелись наші тихі туманні світи,
і несе течія нас удвох до святого порогу,
нас – додому, де ми будем тихим годинником йти,
все по колу, по колу, за руку, удвох – я і ти,

де ми будем дивитись, ...

Пролягла поміж нами холодна пустеля змертвіла,
і слова, що ми кажемо – тільки повітря дрижання.
Нас лякає всесильна безмежність могутнього тіла
океану одвідчного, що називають коханням.

Його хвилі великі врізаються гамірно в серце,
намагаючись камі...

                                                              Частина перша
                                                          "Дві долі, одна війна"

                                                                          1

     Ця історі...

Я приходжу у тишу
розбурханих днів…
Ти прости, що не віршем, -
волоссям твоїм
Я побавлюсь тихенько
й наснюся вночі…
Засинай же, серденько,
на моїм плечі…

І твій погляд, як здогад,
я радо зловлю
А, як ранішній спогад,
пір’їнку мою
Віднайдеш у...

Кінчився літа спротив.
Перші осінні роти
з ночі займають місто.
Рветься тепла намисто.

Спідня білизна днів
вицвіла у вікні.
I у дрібних пташок
перший абстрактний шок.

Передчуття пори
відступу за вітри.
Бо міграційні люди
вірують – щось та ...

Моя власна Скіфія починається за Немировом,
де небо провисає під вагою літер.
Я туди вертаюся кожного літа,
щоб по осені тоскно хворіти вирієм.

А як би було добре завести пасіку!
Й поступово усвідомити – все мине...
З оперативних спогадів видалити...

Нове століття. Юна Катерина,
укотре починається поема,
коли дівча прискорює хвилини
і кличе тишею садочок темний.

Ховає Усмішку жартун вусатий,
чекаючи хохлушку легковажну.
Підпилий місяць виглядає сватом,
заквітчана стоїть черешня-свашка.

Нем...