Як уже всім відомо
Привів Дід Козу з базару
І дав за неї він три копи,
Що було на той час небагато і немало.
Чи хотіла наша Кізонька чи ні,
Але поплелася за Дідом додому,
У новенькому ярмі.
Проте ніхто не чув і не відав,
З якого роду пішла Коза
Одне, що знали про неї, що була Дереза.
Але є здогадка, що потребувала Коза волю
І не терпіла нагляду за собою
У просторі зеленого поля.
І тому ні зелена травиця, а ні свіжа водиця
Не задовольняли потреби
Її зіркової криниці.
І як не намагався ублажити Козу дід
Навіть прогнав свою бабу за синами услід,
(Що свідчить про його занадто радикальний до проблеми підхід).
При цьому червоні чоботи вбирав Дід щодня по останній моді
І плів балачки про споживу калорій та гарну погоду,
Та не змінило це думку Кози, вередливої Дерези.
Розлютивя тоді Дід,
Згадав про втрачену сім'ю,
І щоб зняти вину з власних плечей,
Вирішив зарізати Козу – Дерезу.
І на радість на ворожу
Нагострив Коваль ножі,
Щоб не мекала наша Кізонька скачучи по межі .
Та не була б наша кізонька Козою-Дерезою,
Якби не вирвалася з міцних ковальських рук
Та не стрибнула у хащі лозові.
А звідти погнав адреналін нашу Козу
Через ріки, степи і гори
І загнав на припічок у Зайцеву комору.
Стали звірі сходитися, щоб подивитися на Козу
І вигнати бідолашну, перелякану
Геть на росяну стезю.
І хоча тупотіла вона ногами – тупу –туп
І крутила рогами – верть-круть
І хвостом мела – махом-мах
Та не змогла подолати перед Раком свій страх.
Скочила вона, ужалена, з печі у ранкову росу
І погналася за моря і доли,
І стала «звіздою» під куполом Голівудської стодоли.
