Видно було із відстані
щік його сірий полиск,
пшеничне волосся, стрижене,
широкі долоні зі збитими
багряних кістяшок курганами
(знервований, пробиває
тендітні стіни картонні),

клав по шість штук арахісин
із жовто-синьої пачки
зі срібним розп...

мамо,
під мої ноги всівся пес,
забарвлений під мокко,
насторожив медові вуха,
і до небес завив,
послухай;

мамо,
і рівно половина
викотилась місяця
зеленого, брунатного;

хапливим кроком
постать біля банкомату
схопилась з місця,
закрила ву...

Знищити світ, зараз, ти хочеш.
Вбити усе, живе й не живе.
Вкинути в піч, як це робив Гітлер.
І жити один, сумувати за всім.

Ось ти один, нікого не має,
Візьми цей літак, чи сядь у цей танк,
Їдь, подивися, як не живуть люди,
Дивись, ти один, один ...

На північному заході Кіровоградщини вузькою стьожкою розтягнувся 101 округ. Між його крайніми точками – Новомиргородьким та Гайворонським районом дорога довжиною в 5-6 годин руху. Кілометри магістралей і розбитих шляхів, занедбаних міст і полишених сіл, а...

Із вогню, та в полум’я
На обід був суп харчо і печінка з гречкою. Правильна така печінка, зі смачною підливкою. Дениско навіть хлібом її вимакав. І компот в емальованих кружках. Вони з Сергійком не стали пити компот одразу у кают-компанії, а подяк...

Тиша. Ніби нічого не скоїлось. Лише зрідка гудуть десь нагорі машини, проїжджаючи байдужо повз. Ваговоз безслідно зник, може його водій і не вгледів, яке нещастя сталося з „фольксвагеном”. Злощасний пішоходець певно злиняв, принаймні ніхто не квапиться Ма...

Мені надоїло,
коли говорять, що не можуть,
Коли здаються без бою,
Коли забувають про волю,
Надоїло все терпіти,
Треба  все долати,
Надоїло переживати
Брехню усю терпіти,
Неможна так жити,
Надоїло чути, що світ такий.
Надоїло коритись,
Голо...

я відбігаю, золотце, в твою,
я відбігаю, золотце, в блакитну
намоклу осінь, зібгану і штибну
із небом, кровоточучим навскіс.

я відбігаю у прозорий ліс,
в принади зір у прорізках міжгілля,
моєму очу гамірне свавілля
нашіптує себе і в...

розмитий слід
на кварцовім піску
і склянка неба
спита
на три чверті
там є життя
там буде місце й смерті
бо навіть хмари
дивляться в ріку

попереду – вода
позаду – вічні шлейфи
нестрогий піст
вмивається дощем
уламки пам’яті
і спомини про щем...

Пару днів нервує Зеньо. Ніде правди діти.
Все «пиляє» рідну жінку - час, мовляв, худіти.
В неї ніби все у нормі, але прикро Славі.
Той кричить: - Пора зганяти кілограми зайві!
Слава трохи розізлилась, сперечатись стала:
- Де це ти у мене бачив цілу...