На північному заході Кіровоградщини вузькою стьожкою розтягнувся 101 округ. Між його крайніми точками – Новомиргородьким та Гайворонським районом дорога довжиною в 5-6 годин руху. Кілометри магістралей і розбитих шляхів, занедбаних міст і полишених сіл, а ще безмежних просторів, що розділяють його розмаїтий людський світ. Світ діалектів, говірок, неподібних слівців, поглядів, інтересів у кожного своїх власних і виборців абсолютно несхожих один на одного. Бо коли голованівець і чув про смолінські урани вищан, то нічого не здогадується про титанові апетити новомиргородських владців. А ті, можливо, б і хотіли дізнатися, чим живе і дише гайворонець, та ніяк – аж надто далеко.
101 округ – мов держава-федерація з купою автономних республік і багатоетнічним населенням. Шість районів, що хоч і мають спільну основу, насправді живуть кожен своїм особистим.
Щоправда нашу виборчу систему таке парадоксальне утворення цілком влаштовує. Не дивує цей «виборчий гротеск» і народних кандидатів, які з готовністю ладні відстоювати його непоєднувані проблеми, ганяючи округом від туди сюди і далі. Особливо охочий – «регіональний партієць», який попри прихильність своєї багатоликої пастви, чи ні, а все ж мусить перемогти, бо так йому долею визначено, долею обласного осередку «Центрального регіону». Він – один з п’яти обранців «Регіонального Бога», з команди рятівного спецзагону, присланого на грішні землі Кіровоградщини освятити єдиноправильний божий порядок.
101 округ – мов назва до фільму про епідемії чи навалу зомбі, де цілі райони ізолюють від світу в гетто, де люди, не хто інший, як раби. Раби прибульців. Перший, другий, третій округ – їх так багато, та всі вони схожі, бо ними шириться зараза.
Хоч не хоч, а воля – воля «Верховного Бога».
