Напиши мені в світи , чи ще росте
черешнева пісня в мами на городі.
Чи наспівне слово , тихе і просте,
поміж інших ритмів краю вже не в моді?

Напиши , чи гра квітневих завірюх
ще ранковим гостем в вікна залітає,
чи байдужий час каштанами на брук
...

Коли в пітьмі промінчик світла
Тебе окликне -
Озирнись!
То буду Я! Наче востаннє,
За нього, як вві сні, схопись!
І сповняться усі бажання!
Заллються світлом небеса!
Бо у ту ніч прийде кохання
У наші зранені серця!
...

Гра в життя

Я народилася у звичайній сім’ї”; та кому я брешу, звичайна – це не зовсім те слово, точніше зовсім не те, яке б пасувало до моєї сімейки. Море грошей, великий бізнес, брак часу, брак людяності: пихаті, засліплені грошима люди – це якщо коро...

«Вибрик долі. Або як ми самі ламаємо свої життя»

То був квітень 2006 року
Шукаю ключі. Господи, куди ж вони поділися. Знаю що нікого немає. Блін. О, знайшла. Відчиняю. Голоси. Не роззуваюсь. Йду в спальню. Банальна сцена. Двоє. Втомлені, приємо втомле...

Екран телевізора мерехтить у темній кімнаті - всі вікна наглухо закриті важкими шторами. Сиджу на підлозі і перемикаю канали, один за одним, один за одним. Усюди показують одне й те ж саме, або майже те ж саме. Усюди лиця наших любих політиків і експертів...

Поцілунок повзав равликом на шиї,
Горлачані краплі котились за межі, за край,
На рамено Долі Тиша поклала плями,
Бризки сонця - золотий водограй.

А ти ловила погляд мій вустами,
Осілий на віях сердець розбитих пил,
Пила сліпими від зради очима
Сі...

Завмерлий циферблат життя
На мить застиглий стрілками у вічність,
На друзки розбились дзеркала,
Де в Тиші відзоріли почуття.

Завмела болем німота,
Мертвіють серце і душа,
Передсмертна агонія кохання -
Навічно тамую плин життя.

Передсмертна аго...

Я знала щастя на дотик...
Воно лоскотало долоні,
Торкалось мого волосся
Губилось у жилці на скронях...

Я знала, як воно пахне...
Ніби минуле літо.
Сподіване і невчасне,
По спраглому тілу розлите.

Його смакувала губами
Мріями пестила ночі,
І...

Знадвору знову стукали у вікно. Обережно так. Сторожко. Їй зовсім не хотілося виборсуватися із полону спогадів, проте стукали вже втретє, і саме це й було дивним із огляду на зимову морозну ніч і п’ятий поверх, на якому вона жила. Не вмикаючи світла вона ...

Уперше звузилися зіниці – і враз замруживсь. Вереск, перший плач, мов крик чогось первинного, істинного, голос прадавнини в невинних устах. Та ні. Ніхто тут не зрозуміє. Даремно репетувати. І воно змовкає. Жагуче присмоктується до материного молока.
– На...