тугий гаманець  просить посту  мон шер  до вечері
давай собі купимо щось  на подобу торшера                          
зелений  торшер що нагадує  манг(р)ове  літо                              
під ним так приємно  обом на дивані сидіти  

під ним т...

Весняний ранок тішив першим справжнім теплом та грайливим сонцем. Я люблю весну, пору коли так радісно розквітає життя. Тепер ми всі цінуємо його по справжньому. Кожен день, веселий сонячний чи похмурий дощовий. І навіть люту хуртовину, любимо до безтями....

Ми їли перець.
Пили ми каву.
А потім ще раз......

ти мій ти ніби камінь на ногах
у тілові моєму чорний якір
слова твої - гіркі торішні маки
що їх північний вітер колихав

вустами обпікаєш а затим
я хвиля що розбилась об каміння
о як тебе благати щоби вийняв
свою отруту з серця бо нести

тебе в ...

І

а у висліді – тільки послід
на порепаній шкірі околиць
розтривожена юнь пахне сіркою
сяє зірка у лобі

ти спинаєшся вгору секвойями
або скорше бамбуками
хтивими
я стелюсь морогом нісенітно
надокучними лащуся
рястами

малювали губи помадам...

Я вже милуюся, як догорає день,
Повіривши, що тут відступить ніч.
О, скільки в світі ще чужих людей -
Намарно зліплених з нещасть облич.

Комусь так треба обдурити всіх і вся.
Хтось щирий, аби випили до дна.
Та гірко бачити, як душі десь висять,
Б...

і не те, щоб їй нІкому – борщі, голубцІ в сметані
і не те щоб вона ніколи – за фабричним важким станком
але ці останні зимові – такі… ну цілком останні
а мовчання у дротах висне, ніби пошта від «Телеком»
сніговиця вкриває місто, надворі – все біль...

Колись давно, коли мавок ще не було в лісі, задумали зорі поділити небо.
- Гей, сусідко, а чом це твій шмат більший, ніж мій? - кричали вони одна одній. І такий гомін піднявся в небі, що навіть місяць не витримав і почав бігати поміж них, заспокоюючи.
...

Тихо,
співа сопілка.
Чути
Глибоко в серці
Пісню...
сумна мелодія.

Може,
забракло слів?
То
Поступово стихне
Так,
Ніби все завмерло.
Хвилями,
Слабше, швидше,
Йде
Геть із серця гнів...
До
прокидання ранку
Нас
зігріває музика.
Спокій
не...

Не побачиш із телеефіру
Провінційне кохання своє,
Що сідає на гречку з кефіром
І відразу ж із неї встає,

Щоб підсісти на мрії безстидні,
На блукання знетямлених рук…
Ще п’ятсот кілометрів – і Злидні
Не приїдеш – без тебе помру.

Як я мрію про ...