Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2682
Творів: 50898
Рецензій: 95672

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 35164, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.222.218.145')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Містика

Байдужість

© Андрій Ворон, 12-02-2013
Весняний ранок тішив першим справжнім теплом та грайливим сонцем. Я люблю весну, пору коли так радісно розквітає життя. Тепер ми всі цінуємо його по справжньому. Кожен день, веселий сонячний чи похмурий дощовий. І навіть люту хуртовину, любимо до безтями. Бо якби погано не було це все ж … ні краще не буду навіть згадувати.
Замріяно милуючись пташками у вікні я помітив дівчину, що бігла боячись не встигнути на автобус. Вона просто сяяла від щастя, ніби сьогодні був найкращій день в її житті. Водій вже хотів від’їжджати та побачивши ще одну пасажирку пригальмував. Раптом красуня наче зашпортнулася, а посмішка змінилася дивною суміщу подиву та майже дитячої образи. Перш ніж відвернутися я встиг побачити одну єдину сльозу, що прокотилася холонучою щокою. Автобус зачинив двері і ми плавно рушили.
Ні хто не дивився як вона впала. Тепер це турбота сміттярів, тих єдиних людей яких чомусь не чіпали Стрільці. Може вони теж розуміли що хтось має прибирати трупи. А от решті людей було небезпечно навіть дивитися у бік жертв, бо зайва цікавість могла стати фатальною. Тому люди і квапились відвернутися від лиха аби воно не торкнулося їх самих. А як наслідок стали сахатися і сміттярів, які тепер стали відлюдками яких суспільство усіляко намагалося не помічати. Звісно воно не могло обходитись без їх послуг але стати сміттярем та померти значило майже одне і те саме.
Хоча чого це я? В мене, та і в кожного з присутніх, є своє життя. Свої турботи і радості. А головне нам є що втрачати. Тож яке кому діло до незнайомої людини? От і рушає автобус звичним маршрутом везучи щасливих пасажирів.
- Ой ще один… - раптом вигукнула якась бабка через пару зупинок. – щось сьогодні часто.
- Ваша правда,  - нібито розчулено підтримала інша жінка, - а цей ще зовсім дитина.
- Вам більше розмовляти ні про що? - осоромив їх поважного вигляду чоловік. – тілько і знаєте як ляси точити. І не треба на мене так дивитися, всі прекрасно знають, що вам байдуже. Краще оберіть собі іншу тему для теревенів.
Я у той бік не дивися. Яка мені різниця? Та і щоб я вдіяв? Тому продовжую насолоджуватись життям, бо воно моє і прекрасне, а що там з ким сталося за вікном? Ні, краще не цікавитись. Всі ті хто намагався дізнатись погано закінчили. Абсолютно всі. Тому і оминають перехожі тіла залишаючи їх сміттярам. А ті в свою чергу кидають трупи у кузови разом з іншими відходами. Щоб якомога швидше прибрати тих кому не пощастило.
Це почалося років п’ятнадцять тому. Раптом почали гинути люди. Ні не помирати, а саме гинути. Не було ані спалаху, ані звуку пострілу. Навіть куль ніколи не знаходили. Але люди падали на вулиці з вогнепальними пораненнями. Спочатку вирішили, що то народний месник. Але вбивали абсолютно випадкових людей, що ніяк не пов’язані між собою. Потім назвали Стрільця маніяком - це вже було ближче до правди. Розслідування тривало, а люди продовжували гинули. А одного дня в різних частинах міста було вбито кільканадцять людей і з тих пір всі знали, що Стрільців багато. Але ніколи, ніхто, нічого не бачив. Абсолютно. На місцях, які балістики визначали як точки обстрілу, жодного разу не знайшли ані сліду. І потроху страх почав перетворюватись у звичку. Новину про Стрільців у інших містах ми сприйняли буденно, просто мало важливе повідомлення. Хоча тоді ще були ті хто казав, що треба боротися. Навіжені, вони закликав до чогось, казали гучні слова. Але Стрільці прибрали їх усіх. Планомірно та безжально. І не рятували від пострілу ані бронежилети, ані кімнати без вікон. Першими від пошуків правди відмовилась міліція, що зовсім не дивно. За ними потягнулись і преса з громадськими діячами. Принаймні ті кому жити кортіло. Останній журналіст, що вів розслідування дістав свою «кулю» у м’якій кімнаті псих лікарні. Туди його помістили після статті де він писав що знає хто такі стрільці, і як з ними боротися. Я не читав тої газети, нащо забивати маячнею голову?
С плином часу всі звикли та пристосувались. Ми стали більше цінувати прекрасні миті життя. Та взагалі будь які миті. На гірше це чи на краще – не знаю. Але тих хто відривається на повну та прагне вдихнути пропечене адреналіном повітря точно побільшало. Всі, особливо молодь, намагаються урвати від життя максимум бо кожної миті тебе може спіймати приціл Стрільця. Тому ми викинули на смітник історії майже всі запобіжники які колись так цінували. Тепер кожний прагне насолодитись моментом, легко забуваючи в своїх радостях сусіднє горе. Як от це сталося щойно. Ішла компанія дорослих людей, щось жваво обговорювала. Раптом один впав. А товариші спокійно собі рушили далі. Буває. Буденність. Та щось дійсно Стрільці розійшлися. Чи може це тому що сьогодні вихідний?
Та все ж, інколи, хтось, налякано озираючись по сторонах, може сказати, що раніше було краще. Дурня. Я достатньо старий аби пам’ятати ті часи. І було все так само. Хіба що Стрільців не було. Проте були інші. Ті кому все сходило з рук. Вони не стріляли зі зброї, хоча були і такі, натомість просто чавили людей машинами чи навіть просто виганяли на вулицю, відбираючи помешкання. І о диво. Всі знали хто це зробив, коли і як. Але всі мовчали, ховаючи погляди та роблячи вигляд ніби нічого не сталося. І що характерно, на місцях злочинів ніколи не могли знайти ані слідів, ані свідків. Наче і не було нічого. Ну так сталося, що в сусідів вибиті двері та вся квартира залита кров’ю колишніх мешканців. Ні ніхто нічого не чув. Просто автобусна зупинка та восьмеро людей самі перетворилися на криваву кашу. А той шикарний джип, на ремонт якого доведеться добряче витратитись? Так він сам раптом опинився поряд. От і все. І той п’яних хлопець років п’ятнадцяти що був за кермом машини – досвідчений та вправний водій і завжди дотримується усіх правил.
Отже раніше були ті, тепер Стрільці. Старі ж помітно втратили влади. Люди перестали їх боятися, а будь яка влада тримається на страху. Коли однієї миті ти можеш втратити все то лякає лише той хто може це відібрати. А ще люди перестали планувати, їм стало байдуже на пафосні гасла, та обіцянки раю через колись. Всім результат потрібен прямо зараз, прямо тут. Навіть зарплатні по місяцях тепер немає. Тільки щоденна. Що те ж приємно. Тому тепер стало краще, хоча по суті нічого не змінилося. Сонце світить, пташки співають, я маю прекрасне життя і поспішаю до племінниці на день народження. То ж яке мені діло до того чиє життя обірвалося за рогом?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Славко Митрога, 18-02-2013

Досить глибока річ

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 15-02-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олена , 13-02-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.76128602027893 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …