До Ладло на ярмарок сотнями йдуть парубки,
Між ними стайничі, мірошники та вівчарі,
Палкі джиґуни, безпросипні, журні пияки,
А також і ті, що ніколи не будуть старі.
Міщани там є і селяни, купці й ратаї, –
В них мужність і врода цінується понад усе;
Немало й таких, що не злічать щедроти свої,
А дехто красу цю і честь у могилу знесе.
Тим хлопцям незручно себе виставляти на вид,
І в юрмах щасливців попробуй-но їх відрізни!..
Ти довго ще будеш рукою махати услід
Й дивитись, як безповоротно рушають вони.
Поглянь на них просто чи ліктем торкнися тихцем,
І, зрештою, запам’ятай їх у розквіті сил…
Для альфи й омеги вони є найкращим взірцем,
Ті хлопці, що згинуть і юність знесуть до могил.
