Із нізвідки з любов’ю, надцятого лютопада,
любий друже, високошановний, кохана, навіть
не важливо, хто саме, бо риси обличчя, як правду
говорити, затерлися геть, не ваш та і
вже нічий вірний друг вам вітання шле з одного
із п’яти континентів, збудованого на ковбоях;
я любив тебе більше, ніж ангелів і Його
і тому з ними бачусь частіше, аніж з тобою;
хтозна-де серед ночі в долині в якійсь дірі,
у містечку, що снігом заметене аж до клямки,
вивертаючись на простирадлі старім -
як не сказано нижче, принаймні, тобі невтямки -
я подушку товчу завиванням «ти»
за морями, котрим і кінця, і краю,
твої риси в лещатах у темноти,
ніби схиблене дзеркало, повторяю.
***
И.Бродский
Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря,
дорогой, уважаемый, милая, но неважно
даже кто, ибо черт лица, говоря
откровенно, не вспомнить, уже не ваш, но
и ничей верный друг вас приветствует с одного
из пяти континентов, держащегося на ковбоях;
я любил тебя больше, чем ангелов и самого,
и поэтому дальше теперь от тебя, чем от них обоих;
поздно ночью, в уснувшей долине, на самом дне,
в городке, занесенном снегом по ручку двери,
извиваясь ночью на простыне --
как не сказано ниже по крайней мере --
я взбиваю подушку мычащим "ты"
за морями, которым конца и края,
в темноте всем телом твои черты,
как безумное зеркало повторяя.
1975 -- 1976
