Мотор востаннє гаркнув і “копійка“ зупинилася на краю озера.
Навколо розкинувся ліс, який впав у зимову сплячку. І заснув міцно, бо практично жодного звуку не долинало до слуху Андрія Петровича.
Він відчинив дверцята і вийшов назовні у зимовий ранок.
Довкола, куди не глянь, стояли древні предковічні дерева, одягнуті зимою у білу одежу. Похмурі і мовчазні, немов старі діди, які вже чимало побачили на своєму віку. Без жодної хмаринки небо холодно спостерігало за людиною, яка у самому розпалі зими, одна, насмілилися прийти вглиб лісу.
Водій відкрив задні дверцята і витягнув металевий ящик з м’яким сидінням, повним рибальського причандалля, черпак і льодобур. Опісля почимчикував до озера, скутого кригою і присипаного останнім снігопадом.
Андрій Петрович прямував до північного краю озера. Там, якраз навпроти пониклої вільхи, в метрах двадцяти від берега була файна місцина для риболовлі. Клювало там доволі непогано. Інколи додому він приїжджав із таким уловом, що викликав заздрість у всіх сільських рибалок. Хоча подеколи риби ловилося небагато.
Сьогодні свято - Василія або Старий Новий Рік. Його радісно і хмільно відзначає уся Вільшаниця, а молодь і ще зовсім шмаркаті діти ще зрання починають ходити та засівати по хатах. Однак Андрій Петрович мало на це зважав. День як день, а свят у нас ой як багато. Він зазвичай любив цього дня порибалити у тиші, наодинці, адже всі рибалки весело гуляють. Щоправда старі люди бурчать, що святки небезпечний для цього діла час, бо Ісус ще не хрещений, і нечисть може робити все, що забажає. Вона дуже небезпечна в цю пору для кожного, але особливо для дітей і п’яниць. Але він не вірив у ці байки. Старечі дурня та забобони.
