

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	823
Творів:	12423
Рецензій:	19220

Наша кнопка

Код:

Рецензії

"Шуї, шуї, шуї! Шулюки!"

(Рецензія на твір: Шулікуни, автор: Ігор Скрипник)

Отримав задоволення – а наприкінці реготав (хоча цього разу і не до всирачки).

Чому я прочитав цей твір і чому рекомендую, себто тисну «Рекомендувати іншим»?
Насамперед – назва «Шулікуни» - дуже приваблива, вдала і влучна! Така назва тексту будь-якого автора б мене безперечно зацікавила. А тут йшлося про черговий твір Ігоря Скрипника, за творчістю якого я слідкую з цікавістю й відтак маю певні очікування. Адже Ігореві, нмсд, часто-густо вдається поєднувати сучасність і минувшину - глибинну й фольклорно-міфологічну - досить органічно, вдало та легко, зі справжнім гоголівським присмаком. І чим далі – тим це виходить у нього майстерніше й смаковитіше. Утім, недоліки є, хоч усе менше й менше. Свої конкретні зауваження – наприкінці.

А тепер - щодо загальних літературних чеснот цього оповідання. І відразу мушу висловитися щодо слушності багатьох зауважень попередніх рецензентів, хоча і не стовідсотково згоден з усіма.

Кінцівка твору виявилася очікувано несподіваною. Утім, підстав для нетутешнього походження шулікунів я не помітив. Звичайно, вони можуть бути хоч московитськими, хоч мезо-цзедунськими (c), та хоч будь-якими – аби тільки для цього була б у творі якась підстава, підґрунтя, натяк.

Якби цей рибалка нарікав з самого початку на засилля московитів у своєму житті – від, скажімо, радіо-шансону (яке він, буцімто, міг слухати в машині, а потім по радіоприймачу на озері) й до, скажімо, московитського виробництва своїх арктичних чобіт, чи жигулів, водки чи вудки, або й гостей чи родичів дружини (які буцімто на свята приїхали з Московії - і від яких саме наш герой і втік на рибалку) тощо…

До речі. Погоджуюся з тими зауваженнями попередніх рецензентів, що варто було б докладніше пояснити причину, чому наш герой поперся на рибалку тоді, коли всі инші рибалки сидять вдома.

Може, це був святковий сюрприз коханої тещі – яка приперлася з _______ (вставити необхідне: Бобруйська, Донецька, Хабаровська, Комсомольська-на-Амурі, Петропавловська-Камчатського, або навіть і з МОСКВИ!), тому Андрій Петрович знайшов причину аби вирватися в ліс – наловити коханій тещі свіжих лящиків для її улюбленої ухічкі чи великоруських щєцов.

Детальний опис озера і взагалі перша частина, де розгортається некваплива розповідь, мене задовольняє. Утім, мені конче бракує там якихось напівпрозорих і загадкових натяків про те, що далі в тексті на читача чигає несподіваний сюжетний вивертас. Адже, зрештою, автор сам визначив жанр «Містика», а не … зимова риболовля. Тут я повністю погоджуюся з заувагами пані Наталки. Зернятка подальшої містики варто було засіювати текстом уже від самого початку оповідання.

Наприклад, нмсд, «вірний напарник Хома Бузьок» мусив був не просто «прихворіти на грипп». З ним мала б скоїтися якась стопудово загадкова й містична катавасія…

Озеро Око – це Чудова знахідка, утім, я не побачив її доречности саме для цього твору. Чи ця назва озера допомагає в розумінні явища шулікунів і того, що сталося з рибалкою? Якщо ні, то для чого потрбіна згадка про цю дивну назву взагалі? Це виглядало шматочком з инакшого підрозділу містики

До речі, аби примирити протилежні, але однаково слушні,нмсд, думки Кам.Ю та Коки – пропоную поміркувати над тим, що Андрій Петрович міг дійсно бачити «Бобіка», Але насправді це були такі собі гриджоли, які перетворилися на справжню річ лише тоді, коли рибалка поїхав геть. Те сааме і з мобілкою лісовика. Адже він мабуть міг використовувати замість мобіли щосб дуже доречне-кумедне – сушену жабу чи сушеного мухомора чи якусь мушлю тощо.

Тепер кілька дрібничок.
Ось цей абзац на початку твору видається затяжким, задовгим, стилістично дисонує з рештою твору:

Довкола, куди не глянь, стояли древні предковічні дерева, одягнуті зимою у білу одежу, похмурі і мовчазні, немов старі діди, які вже чимало побачили на своєму віку. Без жодної хмаринки небо теж холодно спостерігало за людиною, яка у самому розпалі зими, одна, насмілилися прийти у серце лісу.

«серце лісу» це озеро Око? Хіба озеро, а не густі хащі може бути «серцем лісу»?

до озера, покритого товстою кіркою льоду– чи мається на увазі «до озера, скутого кригою»? Адже кірка льоду на водоймищі – це крига

до західного краю озера – наскільки суттєвим є те, що цей край був не північним чи східним? не зрозумів чому автор вибрав саме цей прикметник

навпроти пониклої вільхи – чому саме такий прикметник?

Клювало –на мій нерибальський смак тут ліпше пасувало б дієслово «Дзьобало» (утім, я не рибалка, тому не знаю стовідсотково чи можна так висловитися)

людський орган – власне, Кока висловився вичерпно – очі мають всі живі істоти, навіть кроти

налив собі у стаканчик і перевернув за вдалу риболовлю – я не обізнаний з рибалськими традиціями і забобонами, тому спершу подумав, що Андрій Петрович вилив горілку в ополонку чи на кригу… «хильнув» було б доречніше, або якесь инше дієслово, але щоб було достоту зрозуміло, що він «випив»

Впродовж двадцяти хвилин – жодної покльовки. Андрій Петрович навіть двічі поміняв місце дислокації.
Чи це означає, що він зробив ще дві лунки за 20 хвилин? Гм, раніше я уявляв рибалок надзвичайно терплячими особами…

Ловись рибка велика й мала, - немов заклинання промовив
Чому «немов»? Одного дієслова, нмсд, тут буде достатньо, а два инших слова можна спокійно викинути

влаштували біля лунки свій смертельний, останній у своєму житті танок.
Чи не занадто пафосно? Вони ж просто ляскали хвостами. Адже скільки танців у їхньому житті було раніше?

в озері немов завівся диктатор на кшталт Сталіна, який влаштував справжній голодомор, від чого вона необережно кидалася на всю його наживку
Чи не занадто вагоме порівняння для такого легковажного контексту?

Ігоре, насамкінець, дуже дякую за те задоволення, яке отримав від читання «Шулікунів»!
Пишіть ще! Багато і цікаво!

Щиро,
Олесь Б

Друже Ігоре!
Щодо несподіваної кінцівки - авжеж це і плюс і ..., на жаль, мінус.
Чому мінус? Бо не можна, нмсд, читача зовсім ошелешувати повною несподіванкою на кшталт Deus ex machina. Необхідно ще з початку засіювати дрібненькі натяки чи потаємні дорговкази того, куди зрештою твір може вивернути. Боронь Боже розкривати перед читачем повністю суприз, який чигатим надалі! Але ж натякнути на можливість такого супризу, чи створити міцне підгрунтя для його появи - треба неодмінно.
Отже, якщо шулікуни таки будуть зайдами з Московщини, то нмсд цю тему треба трохи глибше розвити попередньо. Підготувати читача до сприйняття московитських шулікунів, як чогось органічного для текстури цього твору. Як саме це треба зробити я не знаю (гаразд, найліпше до чого я зміг додуматися - це візит тещи з Московщини) , але я певен, що автор сам знає ліпше! ;)
Успіхів!
Щиро,
Олесь Б :)

Шановний Олесю!
Дякую за рецензію.
Радий, що оповідання сподобалося : ) і за те, що слідкуєте за моєю творчістю. : )))
Дякую за вказані недоліки. Буду виправляти. А стосовно найбільш спірного питання – поєднання міфічних істот і сучасних технологій, то потрібно мабуть таки взяти золоту середину. Крім того, я врахую і “дрібнички“, які ви помітили і вказали.
А от шулікуни нехай залишаються великоруськими – все ж таки це міфологічний персонаж російської півночі.
Щиро І.С.

P.S. Все-таки хотів зробити кінцівку несподіваною і, судячи з рецензій, мені вдалося. : )

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.403239011765 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design