Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Сказаніє про рибалку Андрія

(Рецензія на твір: Шулікуни, автор: Ігор Скрипник)

Десь у порадах по написанню рецензій рекомендується зазначити чим привернув увагу даний твір. Скажу відверто - читаю твори пана Ігоря ще од часів "Сказанія про мисливця Сергія", :). І поступ автора тішить з кожним новим твором. Назва - незрозуміла і таємнича, як і має бути у містичного оповідання. (звичайно, якщо читач - не поморський московит). Усе згідно канону жанру - плинна зав'язка, що не віщує ніяких халеп, далі після серії невдач - неймовірний і містичний рибальський фарт, за який герой мало не поплатився життям і несподівана розв'язка. Оповідання цікаве і напружене.
Ну все, тепер, власне, до критики.
Зав'язка, нмд, надто затягнута. Фізично вона займає приблизно половину тексту (до того місця, коли почався кльов). Тут є лише два факти, за які має зачепитися увага читача. Перший - що рибалка сам-самісінький на озері і другий - він просить дружину не дзвонити.
Лірика щодо німецьких черевиків на вовні, розповідь про те що герой в дитинстві мабуть їв гімно та його удатнсть у рибалці варто скоротити. Просто є зимою на озері хлоп з вудкою та пляшкою горілки, він сам один і тривалий час ним ніхто не перейматиметься.
А ось про те, коли рибалка надумався порибалити, варто згадати. Це час між Різдвом і Водохрещем, бо саме тоді бешкетують шулікуни - дрібні капосні, проте, не вельми небезпечні тверезому хлопу злі карлики. У цей час щирі українці переважно п'ють горілку і їдять домашню вуджену ковбасу в колі родини, а не тиняються з вудками хто зна де. Краще, щоб рибалка пішов рибалити на якесь свято.
Далі -варто використати мовну характеристику персонажів.Якщо рибалка говорить пересічною українською мовою, то хотілося, щоб цей дідок сипав соковитим діалектом, скажімо - гуцульським, а ось ці шулікуни - звісно, радной рєчью. Уявляю як вони тягнуть рибалку до ополонки, наспівуючи, скажімо, "Ех дубінушка ухнєм".
Нарешті, фінал мене трохи розчарував. Ці предковічні архетипні представники духів природи завжди були ворожими усілякій машінерії, будь то авто чи стільниковий телефон. Зробити так, щоб це не працювало вони завиграшки можуть, та щоб самим користуватися - ніколи. Це неймовірно навіть для фантастики. Та й міліцейським суржиком вони не говорять.
Дідок міг бути або піший, або на кінних санях. (до слова, у тих місцях де живуть ці шулікуни саме саньми їх і давлять) А щоб у читача не виникло жодних сумнівів, дідок міг говорити сам до себе - старі люди часом так роблять.
Резюме - оповідання гарне, але могло бути ще кращим. Пишіть ще.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.029458045959473 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати