Я ніколи не приймав участі у дискусіях, які час від часу спалахують на ГАКу з різних білялітературних тем. Перед усім тому, що, як на мене, письменник повинен писати, це його головна задача. І я писав. Добре це в мене виходило чи ні, це вже судити вам, але мені подобалося те, що я роблю.
Та ось в мене накопичилась критична маса думок про те, що відбувається на ГАКу. Прошу зрозуміти їх не як претензії, бо в мене немає жодних підстав висловлювати претензії сайту чи його відвідувачам. Просто деякі спостереження.
Одним з показників успіху на ГАКу є кількість отриманих рецензій. Показник дутий, почитайте будь-який твір, що є лідером по рецензіям (я кажу про прозу, на поезії зовсім не розуміюся) і ви зрозумієте, що ніякого зв’язку між якістю твору і кількістю рецензій немає. Щоб отримати якомога рецензій треба виконати кілька вимог. По-перше, твір повинен бути невеличким. Кілька сотень слів не більше. «Многа букав» - це те, чого більшість читачів ГАКу страшно бояться. Бо ж треба бути напружуватися, тримати увагу, а навіщо це? Звісно з такою логікою можна було б піти на сайт анекдотів, там все ще коротше, але наші читачі високоморальні люди, їм літературу подавай. Тільки таку, коротеньку. А яку історію можна розповісти за кілька сотень слів, який сюжет розвинути? Та ніякого. То маємо на виході двісті-триста слів, присвячених розмазуванню шмарклів. Ні про що і ні для чого.
Друга запорука успіху – твір обов’язково повинен бути якомога подалі від сучасності, від українського життя тут і зараз. Бо ж воно для більшості дописувачів ГАКу таке страшне і неприємне, що від нього треба тікати. У світ казочок, інфантильних прожовувань, якогось сюсюкання. Читачі ГАКу не хочуть відображення сучасного життя (а це ж один з головних обов’язків літератури!), вони радо читають про що завгодно, лише не про себе. Добре, якщо втеча від реальності відбувається професійно, як у того ж Антона Санченко, який з головою пірнув у світ морехідного совку. Але більшість втікачів у якісь вигадані світи. Он нинішня зірка (з точки зору кількості рецензій, а не якості текстів) Кліментій Осика-Маєвський. Граф, як він сам наполягає (у цьому самозванстві звучить кричуща плебейскість цього автора, бо тільки холопи мріють про титули, як дикуни про люстерка). Цей добродій тікає у дореволюційні часи, намагається бути Акуніним по-українські. Але ті намагання збиваються категоричною вторинністю текстів самого автору.
Третій секрет приваблення рецензій – принципова відмова від описування чогось, що може схвилювати або видатися неприємний. У переважній більшості таківських творів не вмирають, не вбивають, не роблять боляче. До речі, не займаються сексом теж. Бо ж тут всі цнотливі і ранимі, сюди приходять розслабитися і тихенько порадіти, а не прикласти зусиль задля отримання катарсису. Який в біса катарсис? Життя і так важке, дайте людям тут відпочити. Від цього процес сприйняття літературних текстів, який в ідеалі схожий на секс, тобто потребує зусиль і пристрасті обох (чи більшої кількості) учасників, на ГАКу здебільшого перетворюється або на в’ялуватий вуайєризм, або на старосвітські патякання у стилі «от раніше місяць був, ото місяць!». Більшість читачів, які ті три мавпи, одна з яких закриває очі інша – вуха, ще одна – рот. Або страуса, який ховає голову пісок (забувши, що піску немає, є лише бетонна підлога).
Четвертий секрет здобуття рецензій – хвали інших і тебе похвалять. Є і ще деякі дрібніші прийомчики, але про них говорити зовсім не цікаво.
Висновок з цього всього такий: гнатимешся за рецензіями, писатимеш лайно. Дивлячись на кількість рецензій своїх творі, я відчуваю, що стою на правильному шляху.
Описана ситуація видавалася мені ганебною, я хотів щось змінити, поки не зрозумів, що ГАК це дзеркало України. «Не ми такі, життя таке» - як казали герої одного відомого російського фільму. Більшість наших співгромадян так само лякається і тікає від реальності у примарний світ серіалів чи політичних ток-шоу, не хоче чути чогось неприємного, хоче розслабитися і втекти. І цей факаний інфантилизм, оце сюсюкання, містечковість, розмазування шмарклів і подальше любування створеними картинами, це все риси не тільки і не стільки ГАКу, скільки нашої улюбленої Неньки. Точніше її теперішніх жителів. Тобто відповідь на питання «Хто винен?» - «Ми». Усі знають Book of Shadows slot який можна знайти в будь-якому інтернет-казино.
Що ж до питання «Що робити?», то можу відповідати про себе. Я планую писати і далі. Писати так, як мене підказує моє серце і розуміння прекрасного. Я прибічник тої ідеї, що найбільший патріотизм, це досягти високого рівня по своєму фаху. Письменник? Пали дієсловом серця людей! Чим і займаюся. Ну а те, що у багатьох людей в кращому разі болотяний мул замість сердець, ну що ж, вже що є. Співгромадян не обирають. Та і сам же плоть від плоті.
