Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Запитували? - Відповідаю....

(Рецензія на твір: Три мавпи, автор: Владислав Івченко)

Шановний пане Владюшо, один з най- най- найулюбленіших моїх авторів на ГАКу!
Хоча я останнім часом і даю собі по руках, коли вони тягнуться написати рецензію на Ваші твори, хочу засвідчити, що крізь болотяний мул мого серця, принаймні, Ваші твори пробивають собі шлях, і дієслова ваші печуть серце, як і мають. Ще ж до того Ваші твори настільки мене зачіпають, що хочеться не просто хвалити (хоча схвальні емоції переважають), а й висловити свої зауваги і заперечення. Якби, дійсно, на кожний вартий того твір на ГАКу писалася відповідна кількість рецензій, я б і продовжувала так робити. Але ж - маємо нонсенс. На твори пусті, зліплені за відомими, вже сто разів випробуваними рецептами, маємо зливу чмоків, а на твори екстраординарні чи не я одна вилізу із своїми концептуальними контр-аргументами. Це явний перекіс, і діспропорція, от я й замовкла собі.
Хоча, зізнаюся, про Вашого Чета останнього розливу, отого що Дон-Кіхот, після першої частини хотілося сказати багато чого неліцеприятного (чи, може українською краще - необличчяприятного?). Тільки фінал заспокоїв моє неспокойне (хоч і у болотяному мулі) серце :). От, може, знайду хвилинку, ще вчеплюся в нього, як пес в литку. Але, повторюю, це аж ніяк не значить, що я не бачу рівня Ваших творів і не кидаюся їх читати як тільки побачу на сторінці.
Може, якісь подібні міркування перешкоджають і комусь іншому написати відповідну рецензію на Ваші, чи інші варті уваги твори.
Ще трохи пройдуся по пунктах. Розмір, дійсно, має значення. Мені теж простіше писати розлого, але я вдячна ГАКу, що я навчилася ( і ще вчуся) тут обмежувати своє слововиверження. Це річ корисна. Мене обсяги твору, наприклад, не лякають, але я люблю читати все відразу. Тому, наприклад, чекаю на закінчення деяких цікавих творів з продовженнями, щоб прочитати ще раз усе в цілому, а тоді поспілкуватися з автором.
Щодо втечі в казочки - я цього не помічаю. А до того ж, казка може бути реальнішою за будь-яку реальність, і Вам з Вашими чудовиськими, чорними степовиками, архітекторами, що розвалюються і таке інше, це чудово відомо.
Табу писати про страшне я теж не помітила, ну, майже. Але є страшне й страшне. Інколи, вже за північ, підходжу до телевізора, клацаю перемикачем - куди б втупитися очима на кілька хвилин? Якщо герої розмовляють тихо, то це, може, і напружена драма. А якщо вони кричать, мов навіжені, то це дешевка, шкода і двох хвилин на неї.
І до того ж певне табу на жорстокість має бути. Мене дуже неприємно вразила сцена з собакою, що вмирає на руках у Чета. Мені це читати дійсно неприємно. Бо уявляю собі собаку, якому не можу нічим допомогти. Думаю, що і у багатьох читачів це викликає такі ж почуття. Якщо б Ви описували це з метою привернути увагу до проблеми з безпритульними тваоинами, або з ветмедициною, то можна було б зрозуміти. А так - для чого? Щоб якийсь садист, прочитавши ці перші рядки, теж залучився до Ваших читачів? Ви можете сказати, що для характеристики Вашого героя. Але характеризує це його не з дуже хорошого боку, адже допомогти він не спромігся, тільки ще намучив тварину, і залучив до цього жорстокого видовиська усю редакцію. Ну, Дон-Кіхот, він і є Дон-Кіхот (коли це Данелія про нього кіно робив? - не пригадую). От не люблю Дон-Кихота, з дитинства.
Щодо "хвали іншого і тебе похвалять", це має місце, звичайно. Але ж це нормально. Бо якщо мені хтось щось пише, та ще й пише, що сподобалося, я, звісно, йду до нього (до неї) і читаю.
А подобається зазвичай те, що близько тобі за духом. То й мені подобається твір близького за духом автора. Я думаю, це і спричиняє появу отих "самозакоханих груп", про які писала нещодавно інша авторка. Просто це люди, якім цікаво спілкуватися одне з одним, хоча б через читання творів і написання рецензій.
Ну, ще додам наостанок, що мені теж дуже не подобаються детективи шановного пана графа.
Але написані вони професійно. Я навіть думаю, що граф - далеко не початківець, і ми читаємо його твори вже давно під якимсь іншим ніком. Не подобаються вони мені тим самим, за що я критикувала деякі Ваші твори - відсутністю позитивного героя. Чому я маю співчувати такому негіднику, як його Ваня ? Я й не співчуваю. А кому ж тоді? Залишаються тільки ті, на кого він полює - революціонери недороблені. А їм я співчувати не можу з історичного, політичного тощо погляду. Треба сказати, що граф і не малює їх білими й пухнастами, а скоріше повними ідіотами. От і виходить, що з-під вправного пера графа виходить, НМД, цілком порожній цикл. Але то справа літературних смаків і світогляду.
А вже геть наприкінці хочу підтримати Вас у Вашій відповіді на одвічне питання. Звісно ж, писати далі. А для Вас іншої відповіді й не може бути. Ви ж бо письменник від Бога.
Залишаюсь Вашим відданим читачем, хоч, може, інколи й неприємним рецензентом :)
З повагою, Галина Михайловська.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.03944993019104 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати