 ПРОЕКТ:
"КУЛЬТУРНІ ГЕРОЇ" від Жан Експериментальний проект, що має на меті створити своєрідну антологію-галерею культурних героїв, яких ми можемо назвати “нашими”. Принаймні – перелічити, та артикулювати їх сьогоднішній статус в системі уявних координат, висловити власну думку щодо розуміння їх особистості та ролі у світовій історії. Умови: 1.Основна вимога: твір, залучений до проекту, повинен бути про особистість, яка, на вашу думку, належить до українських "культурних героїів". 2. До участі допускаються твори, в яких тема розкрита з точки зору сучасної людини, що непідвладна пострадянському та постколоніальному дискурсам. 3. Кількість славнозвісних постатей в одному творі не обмежена, з умовою, що одна з них є ключовою. 4. Допускаємо випадки дублювання видатних особистостей. Та все ж прохання не забувати, що, окрім літератури, є інші сфери діяльності, в яких наші співвітчизники себе проявили. 5.Для поетів - жодних жанрових обмежень, крім зазначених у пункті 7.
6.Для прозаїків . жодних жанрових обмежень, крім зазначених у пункті 7.
Не більше 4 000 знаків.
7. До проекту не приймаються пафосні оди!
8. Якщо твір уже розміщений на сайті, прохання до автора розмістити ще раз твір чи посилання на нього з відповідною позначкою.
9. Твори присилати з позначкою “Культурний герой”.
10. Відповідальні за рецензування та контроль за проектом: Жан (повний список буде пізніше). 11. Проект триває 2 місяці - з 17.03.2008 по 17.05.2008 12. Якщо набереться достатня кількість цікавого матеріалу - то потрапить, принаймні, до гіківського альманаху -2008. Ну, і відкриваємо проект твором, який його започаткував: Жан Л.П. К.-К. http://gak.com.ua/creatives/2/8385 Лариса Петрівна Квітка-Косач
Добре вихована панянка,
Тому не вилазить з чорнозему,
А сходить з постаменту.
Розправляючи пальцями однієї руки
на пальцях іншої чорні маринетки,
Підбираючи подоли чорної сукенки,
Щоб часом не зачепитися каблучком за мереживо
і не гепнутися з того ж постаменту,
Адже так не личить добре вихованим панянкам.
Лариса Петрівна дуже стомлюється за день
Від стояння заввмершки,
Від людей, котрі кидають їй під ноги
соняшникове лушпиння та недопалки сигарет.
Треба добре примружитися,
щоб розгледіти в них неофітів.
Та все ж її більше не мучать сухоти, й ще досі вона є.
Лариса Петрівна, вистукуючи каблучками по тротуару,
Розповідає в темряву про кохання,
до чоловіків і жінок,
Заплутується й виплутується з грецьких трагедій,
Відшліфовує дуалізм з біблійних повчань.
Інколи згадує свого красеня Жуана,
Інколи шкодує, що вчинила з ним так.
Мавки її стоять вербами обабіч дороги,
Коли в кожному зустрічному бомжеві,
Вона впізнає свого Лукаша.
Її сторі призначені темряві.
Для перехожих - запах зов’ялих троянд.
Закінчення!!! спеціально для Невідомого поета Рабіновича.
Ну, OK
Й коли сонце прикликають
сварливі ранкові двірнички.
(які вульгарні у них оранжОві кожушки).
Лариса Петрівна
зграбно повертається на свій постамент,
притримуючи кінчиками пальців
подоли чорної сукенки.
Приймає завчену позу:
гордо зводить голову,
ховає посмішку в кутиках уст
і підставляє плечі голубам.
27.03.2008 Олег Культурні герої Працюю я газетоношею. Щодня розношу безплатнi газети оголошень i реклами в кожну поштову скриньку нашого мiкрорайону (ось, бачите, тепер сам наче рекламщик заговорив). Може хтось i скаже, що такої професiї немає, але менi подобається, як звучить: «газетоноша». Краще ж, погодьтеся, нiж оцей «спамер», яким мене одне чудо охрестило.
Заходжу одного дня у пiд’їзд, а там на сходах двоє хлопців балакають. В одного до вух слуховий аппарат причеплений. Нi, ну може то й плеєр, але якось автоматично я повертаюсь до скриньок i намагаюсь не звертати уваги на людину з фiзичними вадами. А оце мале дурне й каже своєму спiвбесiднику:
– Ну ось, знову цей спамер приперся.
– Хто? – кричу. Кричу, звичайно, по iнерцiї, бо вже розумiю, що хлопчина не iнвалiд, а просто нахаба.
– Спамер. Це той хто спам розносить. А спам – це той мотлох у твоїх руках.
– За те, щоб їхнє оголошення в цiй газетi з’явилось, – кажу, – люди такi грошi платять, що тобi й не снилось, розумнику.
– То, значить, вони такi ж лузери як i ти, – вiдповiдає «iнвалiд».
Питати, що означає це слово я не став, а просто дав йому копняка пiд сра… Гм, про культуру ж розповiдаю. Ну, загалом, по-батькiвськи я з ним поговорив, присоромив. Бiльше старших, сподiваюсь, не ображатиме... далі: http://gak.com.ua/creatives/1/8830
9.04.2008
andriy d.m. iudicium prognosticon anni 2008 currentis “Культурний герой” Septima conclusio
Omnes homines, quibus ascendebat XI gradus Scorpionis aut citra in nativitate magis capaces erunt effectus ipsius eclipsis.**
[Magistri Georgii Drohobich de Russia
IUDICIUM PRONOSTICON ANNI 1483 CURRENTIS]
поточний 1483 рік. от він, тут, значить, описаний.. почитаємо цього маґістра. окультуреногго, значить, де? у, правильно, Болонії нашій дорогоцінній і.. ага, Кракові. а того того? хи. де Руссія.
папу Сікста турбувало... та навіть не те, щоби турбувало... він же прочитав все це?! не було вже аж чогось такого страшного. майже. можна подумати - прогнози. передбачення. він сам їх скільки хочеш може висловити..
ні кінцем (черговим) світу, ані повенями чи иншими катастрофами Ґеорґій Сікста не здивував... далі: http://gak.com.ua/creatives/1/9043 25.04.2008 Андрій Любка шева, я, алкоголь Тарасе,
І наші серця гупають, як перестиглі яблука, і
Наші очі, мов камені, і наші тіла ввібрали в себе найгірші
Випари, і взагалі: ми –
Скульптури третього сорту;
Я давно йшов до тебе повз неонові вивіски, повз контейнери зі
Старими акордеонами, повз зламані навушники, з
Яких лине джаз, повз п’яних самітників,
Які загортають у свіжі газети заржавілі гранати,
Повз ринви, по яких стукає – гуп-гуп - дощ, наче сльози Мадонни,
Я пройшов нескінченну кількість кілометрів і гігабайтів, пере-
Ступаючи через вінілові пластинки із написом «бітлз»,
Через продірявлені довгими нігтями презервативи, наповнені
Жовтим фосфором, через козацькі люльки і трупи збитих автомобілями кішок,
Переступаючи через роки і смерті, перестрибуючи через потоки
Свідомості, через труби з російською нафтою, через розвалені будинки і
Надщерблених скіфських баб, через лісосіки і згаслі вулкани,
Іноді наче через хмари, серед яких виднілися гірські вершини з
Сивиною на голові, я йшов до тебе,
Тарасе... далі: http://gak.com.ua/creatives/2/9285 07.05.2008 Галина Михайловська Чугайстрова війська побільшало - Ну, і кого ж ти ростиш із моєї дитини? Покруча? Манкурта? Яничара? – Це тато.
- А ти яке майбутнє їй готуєш? У таборі на нарах? Там, де твій дядечко місце звільнив нещодавно? – А це мама.
- Хто б казав! А хіба твій батько не побував за ґратами?!
- Це була помилка!
- Уся ваша комунія – суцільна помилка! За це мій дядько й поплатився!...
Це не вперше, така розмова між батьками. І не вдруге... Кожного разу, коли тато наїжджає додому у відпустку чи на свята, вони сперечаються й сваряться. Мала – так кличуть дівчинку вдома, бо вона єдина дитина в родині, - до цього вже звикла. Тому й зараз сидить собі тихенько за столом і розмальовує малюнки в книжці, що зветься досить дивно, ніби: «Устав строєвой служби». Невеличкий стіл і ослінчик, на якому вона вмостилася, стоять просто у траві. За її спиною – дерев’яний будиночок, у якому мешкає тато.
Бо цього літа не тато гостює в них, а вони в тата. Тут він служить у армії. Чомусь мама викладачем в університеті працює, а батько не працює, а служить. Дивина... У бабусі із третього поверху є песик Пальма. Він служить на задніх лапках, і йому дають грудочку цукру. Мала вже ходила дивиться, як служить тато – нічого цікавого. На тій службі їй взагалі не сподобалося, бо на таткові був білий халат зверх кітеля, як на лікарі, а лікарів Мала боїться. Хоча татко й казав, що він не лікар, а фармацевт – однаково не сподобалося... Далі: http://gak.com.ua/creatives/1/9527
11.07.2008 Олесь Барліг *** зваривши свіжого узвару
приносить Андієвська Емма у спальню каву
і пише свіжий вірш
"весь краєвид на боці кашалот
де пагорбам всі пальці перемито"
а дощ прийшов узяти мито
та відгодовує рослин
цей плин позачергової навали
строкато плямою розбився
об мольберт доби
[від неї бініподів відокремили
та Емма не зважає і все продовжує
"де ще дощу вже без голів квадрига
вщент наполохана по обрію удруге
на серце краєвид перекує" http://gak.com.ua/creatives/2/10526 ***
любов холоне подихом ірисів
/іди крізь поле
й кроком заплети косу
зі стебел маку соняха
та реп’яху/
вздовж неба сиплються з соломки неба
в посохлу гречку саду та млина
незаймані
і трохи вже зайняті
геть синьоокі янголи
/у лірника немає вже душі
він проміняв її на пісню лісову
на крихти що застрягли
в вусах у Шевченка
на відсторонене
загублене у переїздах
від лона і до лона
від стріхи і до стріхи
брунатне серце Коцюбинського
на.../
іриси в’януть неохоче
бо сподіваються іще
на плинність плати
за зорю у лірникових грудях http://gak.com.ua/creatives/2/10526 |
