***
любов холоне подихом ірисів
/іди крізь поле
й кроком заплети косу
зі стебел маку соняха
та реп’яху/
вздовж неба сиплються з соломки неба
в посохлу гречку саду та млина
незаймані
і трохи вже зайняті
геть синьоокі янголи
/у лірника немає вже душі
він проміняв її на пісню лісову
на крихти що застрягли
в вусах у Шевченка
на відсторонене
загублене у переїздах
від лона і до лона
від стріхи і до стріхи
брунатне серце Коцюбинського
на.../
іриси в’януть неохоче
бо сподіваються іще
на плинність плати
за зорю у лірникових грудях
