Занурилися пальці у волосся
І думка попливла вечірнім містом.
В очах - веселий блиск і легка втома…
І шепіт вітру з таємничим змістом.
Усмішка пелюсток Твоїх червоних
Чарує серце теплим ароматом
І розум у незнаний край відносить,
Туди, де ча...

Порох –
Мов мелена кава,
Вільга
В нічному повітрі,
Тіло,
Як цукор, поклала
В чашу
На тисячі літрів.

Туга,
Чорніша від срібла
Ложки
З родинного спадку,
Пійло
Сколочує дрібно –
Годі
Себе в нім приспати.
...

Вона бігла пероном осіннім:
Заплітали дбайливо
Виноградинки поглядів синіх
Пруття срібної зливи.

Відлітали вагони-блавати
Пелюстками зі станцій…
Так хотілося з нею сховатись
У дощі, як в альтанці.
...

Иду по життю,пiдслизуюсь   Носа б'ю знову,знову.             В усi боки тичу,не хизуюсь,Пiдошву шиповану,нову.         Не вовк я в людськiй пoдобi.Так само сльоза солона.Мене теж часом худобою Часом повнотою  клеймовано.             Урочисто загальноприйн...

Хочеться курити. Сиджу. На стіл крапає кров. Підкурюю. Мені не можна зараз курити, я знаю це, але підкурюю. В очі дає димом. Роблю тягу. Відчуваю, як дим проходить всередину. Стає страшно. Видихаю. Струшую попіл у склянку з мінералкою. Дивлюся у вікно. Та...

Спроба художнього осмислення питання.
Велика подяка пану Миколі Вересню за натхнення.

1. Українцями є всі, хто живе в Україні та підтримує українську національну ідею.

2. Українці - анархисти за своєю природою. Головне для нас - мати змогу жити на ...

У кімнаті так пОрожньо,
Як в моєму житті.
І самі лише спогади
Воскресають в мені.
Ось на кріслі краплина –
Полуничне з ваніллю
Я любила морозиво,
Посипане сіллю.
На столі лежить
Недочитана книжка:
Я читала колись –
ЗалишИлося трішки.
У комоді...

На тлі твого мовчання
Удари каблуків...
Слова її прощання
Чомусь не зрозумів...
Її далека постать,
Тепер така чужа,
Була тобі близькою...
Проведена межа...
І цілий світ широкий
Застиг на одну мить...
Удари її кроків,
Які не зупинить...
...

Було тихо: лиш дощ шумів
За вікном її життя...
Було темно: не було зір
У межах її забуття...
Було боляче: порвалась струна
У гітарі її душі...
Було гаряче: бо сльоза
Покотилася по щоці...
Було жаль: вона не заслужила
Слів, що можуть її убити...
...

Зроду не вміючи жити,
Правил не знаючи гри,
Він запалював душі, як свічі,
Зносячи біль і вітри.

Бите скло покривало дорогу,
Котрою йшов босоніж.
Хоч долали зневіра й знемога,
Будив він серця все гучніш.

Він торував свій шлях,
Але серця ще спл...