Занурилися пальці у волосся
І думка попливла вечірнім містом.
В очах - веселий блиск і легка втома…
І шепіт вітру з таємничим змістом.
Усмішка пелюсток Твоїх червоних
Чарує серце теплим ароматом
І розум у незнаний край відносить,
Туди, де часу й простору не знати.
І хочеться затримати цей присмерк,
Щоб разом з ним пройти крізь сірі стіни,
Щоб вижити. Щоб дихати пітьмою,
Щоб жити тишею, пелюстками, Тобою...
І мандрувати поруч із зірками,
Гарячими від щастя ліхтарями
І мріяти... І вірити... І жити...
І розум по дорозі не зустріти...
