Від солі блищить огорожа круг двору.
Вже хвіртка давно на запорі. І море,
буяє, буруниться, б’є в береги,
і сонце просолене всотує вглиб.
Кохана, засни. Не бентеж мою душу.
І гори, і степ засинають навкруг,
і пес наш худющий, наш страж невсипущий,
лягає та лиже солоний ланцюг.
І хмари непрошені, і трави зарошені,
і хвилі сполошені удалині,
а я тобі пошепки, тоді – напівпошепки,
тоді вже безмовно: «Кохана, засни…»
Кохана, засни. Наші сварки порожні
забудь. На світанку розбудить нас бриз.
Ми в сіні. Ми сонні. І подих мацоні -
пронизливо свіжий і чистий до сліз.
І як же я змушу розкритися мушлю
Твоєї невіри ?.. Кохана, засни.
Крізь сон посміхайся, сліз більше не треба,
І квіти збирай, що ростуть просто неба,
І сукні купуй, як і ти, весняні.
Мурмочеться? Спи вже, моя полуночнице…
Бо сон прибирає важезне ярмо.
Заснеш – і роби тоді все, що захочеться,
усе, що мурмочеться, як не спимо.
Ти геть нерозумна. Не спати – бездумно.
Думки так сумбурно киплять вглибині…
Очам твоїм сумно. Рояться в них юрми.
Нехай відпочинуть вони уві сні.
Кохана, засни… Де безсоння притичина?
Дерева лопочуть? Чи хвилі ревуть?
Неправдою, може, чиєюсь пригнічена?
А, може, моєю – і в цьому вся суть?
Кохана, засни… Тут нічого не зробиш,
та знай, що провини нема на мені.
Пробач мені – добре? – кохай мене – добре?-
Хоча б уві сні, хоча б уві сні!
Кохана, засни… Ми на грішній Землі,
що хоче на порох розсипатись бігма.
Візьмімось в обійми, нічого не біймось,
аби тільки разом, хоч що, ми були.
Кохана, засни… Ти образи жени.
Хай дрімчики тихо в очах оселяються,
так важко на кулі земній засинається,
і все ж таки – чуєш, кохана? – засни…
І хмари непрошені, і трави зарошені,
і хвилі сполошені удалині,
а я тобі пошепки, тоді – напівпошепки,
тоді вже безмовно: «Кохана, засни…»
Оригінал:
Любимая, спи...
Соленые брызги блестят на заборе.
Калитка уже на запоре. И море,
дымясь, и вздымаясь, и дамбы долбя,
соленое солнце всосало в себя.
Любимая, спи... Мою душу не мучай,
уже засыпают и горы, и степь,
и пес наш хромучий, лохмато-дремучий,
ложится и лижет соленую цепь.
И море - всем топотом, и ветви - всем ропотом,
и всем своим опытом - пес на цепи,
а я тебе - шёпотом, потом - полушёпотом,
потом - уже молча: "Любимая, спи..."
Любимая, спи... Позабудь, что мы в ссоре.
Представь: просыпаемся. Свежесть во всем.
Мы в сене. Мы сони. И дышит мацони
откуда-то снизу, из погреба,- в сон.
О, как мне заставить все это представить
тебя, недоверу? Любимая, спи...
Во сне улыбайся (все слезы отставить!),
цветы собирай и гадай, где поставить,
и множество платьев красивых купи.
Бормочется? Видно, устала ворочаться?
Ты в сон завернись и окутайся им.
Во сне можно делать все то, что захочется,
все то, что бормочется, если не спим.
Не спать безрассудно и даже подсудно, -
ведь все, что подспудно, кричит в глубине.
Глазам твоим трудно. В них так многолюдно.
Под веками легче им будет во сне.
Любимая, спи... Что причина бессоницы?
Ревущее море? Деревьев мольба?
Дурные предчувствия? Чья-то бессовестность?
А может, не чья-то, а просто моя?
Любимая, спи... Ничего не попишешь,
но знай, что невинен я в этой вине.
Прости меня - слышишь? - люби меня - слышишь? -
хотя бы во сне, хотя бы во сне!
Любимая, спи... Мы - на шаре земном,
свирепо летящем, грозящем взорваться, -
и надо обняться, чтоб вниз не сорваться,
а если сорваться - сорваться вдвоем.
Любимая, спи... Ты обид не копи.
Пусть соники тихо в глаза заселяются,
так тяжко на шаре земном засыпается,
и все-таки - слышишь, любимая? - спи...
И море - всем топотом, и ветви - всем ропотом,
и всем своим опытом - пес на цепи,
а я тебе - шёпотом, потом - полушёпотом,
потом - уже молча: "Любимая, спи..."
