Кімната ця… аж сором жити тут!
На лампі що – білизни висить жмут.
В м’якім фотелі плащ вмостився, наче пес,
Хоча фотель брудний та ще й вологий ввесь.
Господаря підручник – у вікні,
А на підлозі светр не в кращому лайні.
Під телевізор лижа влізла й шарф,
Штани на дверях висять – просто жах.
І книги в гардеробній шафі мруть,
Жилет же в залі кинуто, мабуть.
А ящірочка Ед у ліжку в нього спить,
Шкарпетка до стіни прилипла, ще й смердить.
Чия ж кімната це і соромно кому?
Чи Роберту, чи Дональду, чи Віллі одному?
Вона – моя? Моя! Хай Бог мене спасе!
А я оце дивуюся – чому знайоме все!
