На роздоріжжі немов закляк,
Стояв, вдивлявся в осінній ліс,
Адже один мандрівник ніяк
Не піде на два боки. Що ж так,
Обрати мушу один якийсь.
Із двох протоптаних навпрошки
В травиці (тільки там більш, там - менш),
Пішов новішим, був шлях таки
Нівроку. Гідні ходьби стежки,
Тож ніби й байдуже де ідеш...
Шляхи обидва вслав падолист
Рівненько листям золотим.
О, другим я ще пройду колись! -
Промовив. Лиш чи знайду коли?
Навряд сюди повернусь за цим...
Згадаю з сумом минулі дні,
Як вже багато літ мине:
На роздоріжжі колись однім
Обрати шлях довелось мені,
Той вибір, врешті, й зробив мене.
