Одна викладачка економіки рибної промисловості була одружена зі старшим механіком Кукіним. Це дозволяло їй урізноманітнювати свої лекції яскравими прикладами з життя.
Так і казала:
- Ось мій Кукін минулий рейс відпрацював в ЦВА на СРТМі. Рейс був прогарний, штормило, «голова-ноги» всі шість місяців, заробили вони всього по тисячі карбованців на пай. Порт заходу в них зате був Лас-Пальмас, візьми ж, здавалось би, отоварся у «Совіспані» як нормальна людина, а він «на школу» геть нічого не привіз, усі три дні якісь свічі запалювання для нашої двадцять четвірки по маклаках прошукав, усю решту валюти здав на депонент, навіть бонами не взяв. Ще й свічі до двигуна газівського не підійшли чомусь, машина другий рік іржавіє в гаражі. Справжній страшний механік, одним словом. Ось і питається, якого дідька я півроку сиділа на березі без мужчини?
Чи зрозуміли Ви з цієї лекції хоч щось, окрім останньої фрази? Ось і курсанти двадцять першої групи, в якої Кукіна, до того ж, була класною дамою, геть нічого не розмуміли, не було такого в підручнику. Схоже було на те, що теорія економіки рибного господарства геть розходилася з практикою. Залишалося лише перепитувати. Про зрозуміле.
Прізвисько в нього було таке – МК. Розшифровувалося воно по різному, в залежності від ситуації: Моделіст Конструктор, Московський Комсомолець, Мало-Каліберний, Мстивий Карлик. МК дійсно був дрібненький, метр-п’ять на ковзанах та в кашкеті, чорнявий, вусатий, волохатий і щетинистий – поголившися вранці, знову заростав щетиною ще до обіду.
- Так-таки й без мужчини? – перепитував МК.
Кукіна була дамою не тільки класною, але й показною. Навіть попри свою пристрасть до екстравагантних зачісок, що подеколи нагадували ядерний гриб. Отак сидів би на парі, спершись на долоню, їй тільки пас би її очима, як вона походжає поміж столами. Не йде, а пише. Не пише, а малює. Варто було їй вийти за КПП і свиснути в два пальці, усі херсонські бабії через хвилину штабелями падали б до її ніг. А могла б навіть і не виходити за те КПП, досить було лише свиснути. Згадаймо бідолашного училищного капельмейстера Капеля, що погорів на своїй пристрасті до Кукіної двічі. Та мабуть і з курсантів хтось просто мріяв послухати той художній свист, інакше чому МК в той же час отримав за своє невинне запитання аж два потиличника? Від старшини групи й опецькуватого баритоніста Мамочки одночасно. Ну старшина – Бог з ним, він може задля дисципліни. А ти, Мамочко, чого руки розпускаєш? А ще земляк-севастополець!
Втім, це була гарна нагода зареготати нетактовність МК, чим тридцять вже басовитих горлянок двадцять першої групи тут таки й користалась.
- Нимидоро Христфорівно, а можна людською мовою пояснити? – не вгавав МК, відклеюючи мармизу від конспекта: від потиличників його ледь не розмазало щетиною по парті.
- Що таке ось, наприклад, оте ЦВА?
- Значить підручників, Дмитрику, ми читати не хочемо? – брала ініціативу в свої руки викладачка Кукіна.
- Хто конспектував промислові райони і пояснить Дмитрику, що таке ЦВА? Забрьохо?
Телефоніст Забрьоха, низько, як скорботний родич чергового померлого генсека, схиляв голову, випростувався з-поза парти й мекав:
- М-м-м, ну, цеє, як її, - Центрально-Східна Атлантика. Найбільший промисловий район під Африкою.
- А конкретніше?.. Ну, не соромтеся вже, шукайте в конспектах відверто, якщо такі телепні, запам’ятати нічого не можете. Ось мій Кукін теж такий. Кажеш йому: «Два кіла картоплі, одне цибулі,» - обов’язково переплутає все. Знайшли?
- Під Західною Сахарою. Промислові об’єкти – сардина, скумбрія, тунець, кальмар, пеламіда... – мекав далі Забрьоха, водячи пальцем по рядках конспекта.
- Ну слава труду! Так, на сардині Кукін працював. Дивимось ціни за тонну мороженої сардини в тому додатку, що я вам роздавала на минулій лекції. Бо СРТМ в нас що?.. Правильно Середній Риболовецький Траулер Морозильний, і видає яку продукцію?.. Вірно - морожену рибу.
Кукіна брала до рук ганчірку і з сумнівом дивилася на дошку, на якій в двох з половиною метрах від підлоги якийсь дотепник написав: «Чорноморець – чемпіон». Попри свої розкішні форми Кукіна була невеличка, як гейша. І до Чорноморця не дотягувалася, як не намагалася.
- Старшина, зітріть з дошки цю ненаукову фантастику, - зітхала Кукіна.
- Ось мій Кукін теж за те ЧудО вболіває. От Ви поясніть мені, який в тому сенс? Жодного ж шансу, що ці ліниві одесити хоч коли-небудь хоч щось виграють. Нема інших приводів поматюкатися в товаристві жінок? П’ять хвилин на тиждень по радіо розмовляємо, скільки двійок в дитини ніколи не спитає, а як «Чорноморець» вчора зіграв – обов’язково.
- А це не ми писали, це судноводії з попередньої пари залишили, - відхрестщувався МК.
- Ми – за «Спартак».
- Шо? Хто тут за «Спартак»? – обурювався Мамочка. МК заробляв чергову порцію потиличників, але старшина цього разу утримувався: він взагалі за «Ністру» вболівав. Та Кукіна вже здогадувалася, що ступила на дуже хисткий суходіл і поспішала повернути групу до моря.
- Отож ЦВА, сардина. Пишемо розцінки на тонну мороженої сардини, множимо на вилов, отримуємо фонд заробітної плати усього екіпажу за рейс.
- Господи, ну як діти. Колодка – то необроблена риба, б/г – без голови, тушка – без голови й без хвоста й пошхерена вже (випотрошена, значить).Розцінки на все різні. Більш того, різні вони в усіх конторах. Мурманчанам чомусь платять більше, ніж чорноморцям, навіть якщо пароплави ловлять ту сардину борт до борту в ЦВА. Мало їм полярних надбавок, їх держава ще розцінками на рибу підтримує, щоб не замерзли в тропіках. Одним словом – це не для пересічних мозків. Колодка коштує найменше, тушка найбільше. Тобто, чим більше екіпаж обробить риби безпосередньо на борту, тим більше отримає на руки. Ось мій Кукін, дарма що вже старший механік, мусить плентатись на чотири години до рибцеху після восьми годин вахти в машині. Лускою й рибним борошном від нього відгонить ще місяць після рейсу. На любителя запах, чесно вам скажу. Зате бачили б ви, як він рибу чистить. Сома за дві хвилини розпатрує. Тільки от вмовляти його, щоб почистив рибину, треба починати за три дні до того, як він того сома зловить чи купить.
- Отже, на підвахту рибу шхерити вас ганятимуть чи не щодня. Звикайте, не на торгашах. Зате й заробітки ні в яке порівняння не ідуть. Коли не зустрінеш ММФівських дружин – вічно вони чимось по комісійних магазинах торгують або в магазині «Альбатрос» в чергах штовхаються. Без «школи» ніяк кінці з кінцями на сходяться.
Уся група тяжко зітхала. Уся, крім Комбайна Пустовойтенка Степана Степановича (скорочено – КПСС, прізвисько те він отримав за звитяги у збиранні помідорів в підшефному господарстві). Комбайн Пустовойтенко С.С. був уже після кількох років роботи матросом на сейнері в Азовському морі. Тому від обіцяних Кукіною перспектив чищення риби на конвеєрі він не зітхнув, а чемно кахикнув.
- Хвилиночку, Ви в мене хто? Радисти! Ну, правильно Степан кахикає. Я така з цими нещасними судноводіями затуркана. Вітаю, везунчики, вам дуже пощастило! Рибу шхерять усі, крім капітана та... начальника радіостанції. Ви ж у нас – ніжні створіння, майже піаністи, вам руки берегти треба.
- Ура! Свобода! Слава Марконі! – галасували й обнімалися майбутні начальники радіостанцій, щойно звільнені викладачкою Кукіною від рабської експлуатації на конвеєрі.
- Ну, хто на що учився, - філософськи зауважував МК. – Але поясніть вже, що таке ота «школа»?
- Про «школу» трохи згодом. Зараз розберемося з пайовою системою оплати праці. Що таке отой «пай»? Степане, розкажеш цим салажатам?
КПСС підводився, зверхньо поглядав на «салажню» і пояснював:
- Один пай – то заробіток за рейс матроса без класу. Тобто – найменший оклад на судні.
Кукіна брала до рук крейду, й починала в стовпчик писати на дошці.
Капітан: 1,92
Старший механік: 1,64
Старший помічник: 1,57
Другий механік: 1,47
…..
- Спільний заробіток за рейс ви вже порахували. Зараз складаємо усі паї екіпажу і отримаємо цифру, на яку той спільний заробіток треба розділити, щоб отримати заробіток на один пай. Скільки я вам казала? Тисяча карбованців? Зійшлося? Отож матрос без класу отримав на пай оту тисячу, а старший механік Кукін – тисячу шістсот сорок карбованців. Питання є?
- Отакої. А чого це в начальника радіостанції на дві сотих менше ніж навіть у другого механіка? – обурювався МК.
- Ну, хто на що учився, Дмитрику, - кпинила Кукіна.
- Так, без калькулятора в цій бухгалтерії не розібратися, - зауважував Забрьоха. І мав він на увазі не оті дрібнички, до яких так звикли сучасні школярі, що вже не знають таблиці множення, а найбільші в світі радянські калькулятори на найбільших в світі мікросхемах.
- Розберетеся. Ось в мого Кукіна мотористи. Такі хлопці хвацькі. Ледь курс долара до 58 копійок змінився, в них вже готова розкладка, скільки вони валюти отримають на руки в іноземному порту (до цента), що придбають, в якому магазині і за скільки те можна в нас продати. При цьому ще з торгсинівськими цінами порівнюють через курс інвалютного карбованця, вигідно чи не вигідно везти. В умі рахують швидше за ЕОМ. А мій Кукін поки того калькулятора дістане, поки в ту клавішу влучить, поки… Та ще й цін ні на що, крім зимової гуми, не пам’ятає. Що перше побачив, те й купив, навіть не торгуючись. Ще й виправдання готове, валюту, каже, офіційно видають для відпочинку екіпажу в порту заходу, а не для гендлів, одчепися, мовляв. Можна було б її отримати бонами, щоб я сама собі щось придивилася в магазині «Альбатрос», але він мені вже третій рік навіть посвідчення дружини моряка не зробить в кадрах. А до того валютного магазину пускають лише за посвідченнями або за паспортом моряка. Ну, це спеціально роблять, щоб валюта моряцька в країні залишалась, а не по маклаках в Пальмасі. Але ціни, чесно кажучи…
- Ага, це ми вже про валюту й оту «школу» почали… - авторитетно зауважував севастополець Мамочка.
- Отож, валютою в іноземному порту рибалки отримують 7% ВІД ЗАРОБІТКУ. У місцевій валюті. Якщо заходили в Лас-Пальмас – значить в іспанських песетах. Ну бувають ще «блатні» пароплави, на яких платять 12,5 відсотків ВІД ОКЛАДУ, як в торговельного флоту. Бувають судна, що працюють в експедиції на якусь закордонну державу, або стають в ремонт за кордоном і отримують аж до 33%. Але потрапити туди морякові без ворсу на долонях нереально. Це вже як закордонне відрядження рахується. Мій Кукін каже, що жодного разу не бачив у ремонті в закордонному порту жодного справжнього механіка. Все якихось блатняків в ремонтну команду напихають. Одного разу дизелі вибирати на верфі на Канарах направили… секретарку директора. Велика, мабуть, спеціалістка. Але, думаю, що не по дизелях. Як вже ті буржуїнські дизелісти матюкалися, можете собі уявити. Неперекладаний іспанський фольклор. Але то таке. Рахуйте 7%, не відволікайтеся на дурниці.
Усі майбутні марконі нарешті отримували сподіваний прихід валюти на свою кишеню за умовами поставленого Кукіною рейсового завдання. В іспанських песетах. Цифри різнилися на порядки. В Забрьохи виходило, що він взагалі став мільйонером.
- Так що ж таке ота «школа»? – не витримував МК.
- А ви що? Справді не знаєте? Чи жартуєте? Начебто севастопольська дитина, Дмитрику, мав би бути в курсі. «Школа» - то колоніальні товари, які моряк везе на продаж. Усі ті килими, перуки, люрексові хустини, мохер, кримплен, апаратура, джинси і таке інше. Тобто офіційно вважається, що везе для себе. Але насправді – до комісійного магазину. Комерція, одним словом. А ті «комки» ще й перевіряють час від часу. Можна й без візи залишитися, якщо під чергову кампанію боротьби зі спекулянтами потрапиш. Тому зручніше це все оформляти на дружину…
- Отже без дружини – як без рук, - резюмував МК.
- Правильно, Дмитрику. Кмітливість так і пре. От же ж попадеться комусь щастячко.
- Не сім’я а комерційний трест якийсь виходить. Якщо буду одружуватися, то лише на бухгалтерові. Але чому «школа»? – не вгавав МК.
- Ну, це вам, радистам треба дякувати. Говорити по радіо про комерцію забороняють, власне, ви, як радисти, зобов’язані за цим слідкувати. А ціни ж змінюються, що везти вигідно додому незрозуміло. І ось одна одеситка вигадала: «Була вчора у дочки в школі, - каже. – Вчителька просила придбати для школи ФІРАНКИ. Як зрозумів? ФІРАНКИ.» Ну а потім – цілий список, включаючи бюстгальтери – ДЛЯ ШКОЛИ.
- Оце ж хтось із вашого брата-радиста не витримав таємниці радіозв’язку і роздзвонив по всьому світові про ту «школу». Так і прижилося. Але добре, який заробіток там у вас, молоді піаністи, виходить? Степан?
- 1450 карбованців і 175 доларів на руки…
- Аби ж то на руки! – несподівано завелася Кукіна. Вирахуйте подохідний, ну, з вас ще за бездітність, за цигарки, які ви «на лавочку» в рейсі брали, за приватні радіограми й телефонні перемовини (хоча, це теж не для вас, радистам – безкоштовно). Крім того, 10% заробітку виплачують не одразу, а лише коли вся риба реалізується. Ну невже ви не звертали увагу? Коли морожену рибу продають у тому ж гастрономі, на кожному картонному пакові стоїть великий чорнильний штамп з назвою пароплава, який ту рибу заморозив, з датою, часом, і навіть прізвищем технолога. Це спеціально для рекламацій. Оті 10% про запас. Якщо риба некондиційна, магазини надсилають рекламації, і можна розібратися з кого саме ті гроші слід вирахувати.
- На руки! – не могла зупинитися Кукіна. – А ще в рибалок є мила традиція отримувати так званий «відхідний» аванс за декілька днів до рейсу і «прихідний» аванс одразу по приходу в порт, і гроші ці у сумі заробітку навіть не рахувати – геть усі залишати у портових шинках. Коли китобійна флотилія «Слава» поверталася до Одеси після дев’яти місяців океану, її капітан-директор Соляник на три дні орендував ресторан на Пушкінській повністю. Лише таксисти під дверима чергували і тих китобоїв, які вже дійшли до кондиції, геть лика не в’яжуть, по домівках розвозили. Отож рахуйте, триста – «відхідний аванець», п’ятсот – «прихідний». Скільки там «на руки» у вас залишилось?
- Ось і поживи з такими «здобитчиками». Ніякий бухгалтер, Дмитрику, з такими «ГОДУВАЛЬНИКАМИ» тобі бюджет без дефіциту не зведе, не сподівайся. Ось мій Кукін… А, та що там говорити!
І викладачка Кукіна немотивовано ображалась вже не тільки на МК, а геть на всю групу, сідала за стола, розгортала класного журнала й сухо робила перекличку. А потім відкладала ручку, уважно дивилася на тридцятьох майбутніх рибалок поверх окулярів, і несподівано підводила підсумок лекції:
- Знаєте, заходжу вчора до гастроному на розі Суворівської, а там саме хека мороженого викинули. Так отож, дивлюся я на той штамп, щоб дату виготовлення довідатися, я ж грамотна, і – Господи, «Залізний потік» - це ж мого Кукіна саме пароплав! Ну хіба не годувальник?. На хвилиночку: уся країна, 300 мільйонів населення, двічі на тиждень має рибний день. Годувальник. Просто тобі в первісному значенні.
