Було глупством назвати тебе Гамлетом. В сенсі, ну як воно дитині з таким ім’ям? А все твій батько. Чути, мовляв, нічого не хочу: хай буде Гамлетом, як я. Егоїст. Діти тебе всю школу дзьобали. Усі ті прізвиська. І той жахливий жарт про омлет.
Я хотіла, аби ти був – Ґеорґ.
Ні, я не заламую собі руки. Я сушу нігті.
Серденько, залиш у спокої люстро. Це буде вже третім, як поб’єш.
Так, я бачила ті картинки, дуже дякую. І в курсі, що твій батько був красивішим за Клавдія. Ясне чоло, орлиний профіль і теде: в військовім однострої – диво-красень. Але краса то ще не все, особливо в чоловікові і, пам’ять про покійного – святе, але, мабуть, час тобі знати, що татко твій був не подарок. Шляхетний, так, бог свідок. А от Клавдій – не від того щоб хильнути, за нагоди. Цінує гарну кухню. І від душі сміється, розумієш? Із ним не треба весь час ходить навшпиньки тільки через те, що в когось там моральні принципи з кришталю.
І, зайчику, можна за обідом не називати вітчима жирним опецьком? Король дійсно став трохи заважкий, і ті слова його дуже ранять.
Налиплий бруд… якого ліжка? Моє ліжко точно не споганене, що б ото не значило! Брудний свинарник, ти диви! Не те щоб це тебе обходило, але простирадла я міняю двічі на тиждень, і точно частіше ніж ти, як судити за тим смітником, що розвів у себе в Віттенберзі. Бодай я ще раз туди поткнулась, попередньо не сповістивши! Досить бачити те спіднє, що ти тягаєш додому на прання, і то ж не часто! А тільки, як вийдуть всі шкарпетки!
І, дозволь зауважити, усі люди пітніють, коли займаються цим; сам дізнаєшся, коли нарешті почнеш. Тобі давно потрібна нормальна подружка. А не ця, як її, бліда, як тиньк, із виразом очей «кантуйте обережно, бо розсиплюсь». Ти собі як знаєш, але, як на мене, щось з тією дівчиною не гаразд. Якась межа. Один необережний поштовх і вже гулятиме по той бік.
Знайди собі приземленішу. Поборюкайтесь на сіні вволю. А вже тоді розводься за брудні свинарники.
Ні, серденько, я не серджусь. Але ти справді часом ведеш себе, як набубичене чванько. Точнісінько, як тато. Плоть – він би сказав. А звучало б так, наче мовив – лайно собаче. Таке вибачити легко молодому – молодь взагалі категорична, але, знаєш, чути це від людини його віку, от з таким змиритися вже важко, м’яко кажучи.
Іноді думаю, було б нам краще, якби ти в нас був не один. Але ж ти розумієш кому треба дякувати. Ти собі не уявляєш чого я натерпілася. Кожного разу, як мені хотілося бодай трішки тепла, аби не юне тіло вже зігріти, кожнісінького разу було так, наче я його на вбивство підбиваю.
Ох! Ти думаєш що? Клавдій вбив твого батька? Так ось чому ти грубіянив за столом!
Дурненький, якби ж знала, я б тобі все одразу пояснила.
