Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині
присмак
гіркущий
і як на лихо
посеред літа
глянуть дими
невинними
що зарано
чекають на втіху…

Ранки приємні
ніжаться у простирадлах
і любов
як сльоза на обличчі...
як освідчення
що у конверті п...

Зрима, пряма і груба
Доля виростогуба.
Місяць йому за сонце,
Сутінь йому – світань.
Знявся – і в небо, руба;
Зорі і він – як румба.
Можеш – лети, не гайся,
Хочеш – піди і стань!

Стань будівничим храму
Ночі. Задоста краму –
Вишні і баня неба, ...

Текст видалено автором твору...

«Собою бути...»    
Рецензії та огляди  
# Мирослава Олійник    

Василь Шляхтич, На схилах Карпат (збірка віршів), Том ІІ, Зелена Гора – Сянік 2012, 94 с.

«Собою бути, більш нічого...». Такі прості слова, а так багато значать. З кожним віршем Ва...

Я тобі залишатиму знаки
на прадавніх фортечних мурах.
Їх читатимеш, як партитуру
незворушних пророцтв зодіаку.

Чорна кава очей дружини
не затьмарить блакиті міста
(я її намольфарила, звісно!),
не присмачить гіркого полиння.

На бруківці костель...

Дві горлиці викроювало вечір
з пахучих рік і божого вікна.
Два дихання, два білих полотна –
одним одна весільна кровотеча.

А вишивання напинало жили,
могильні тіні ткались у слідах.
Зрадецька зрада, наче резеда,
у руки перекроювала крила.

Як н...

Яничарами дні – на приступ.
З міста мрій твоїх – прах і зола;
Лиш сіріє самотня пристань,
Що єдина вціліти змогла.

Капітане, задублий вовче,
Сивий витязю синіх земель,
Підіймай-но вітрила-гончі
І нацьковуй на вітер. Од миль

Ще не пройдених гра...

Нав’язані проблеми,
Надумані бар’єри...
За крок до передмістя –
Розірвані шпалери.
Уїдливо неспокій
В шпарину зазирає.
У горах прудконогий
Біжить світанок плаєм...

Як щастя сходить сонце –
Засвічує покої.
Затамували подих –
Нас у палаці д...

[Маже по дню слизькою їдкою цвіллю
Контра-стенічна, соплива моя депре…,
Акупунктурить відчай, до саден тре
Недоспроможність стати недоребром.
Море, що вийшло з мушель, втрачає силу
Злизувати твій профіль з німої суші…
Тричі-китом тримаюсь/трим...

Ми – зарубки на дереві, свіжі, криві зарубки,
Вперфорована віспа в посохлу, шершаву шкіру…
Ми одвіку одне – шрамоване архе-ціле
(у судинах не кров – олія і сік імбиру),
І навіки одні: хоч нарізно, хоч за руки…

Є надія: зрубцює, затягне і випне...