По закінченню другого конкурсу, я би хотів поділитись деякими думками, які, можливо, будуть корисними для організаторів наступних конкурсів.
Перше, що я хотів би відмітити, це те, що другий конкурс дещо затягнувся. Один місяць виявився занадто довгим проміжком часу для такого міроприємства. Думаю, трьох тижнів має бути цілком достатньо, плюс один тиждень (максимум) на визначення переможців.
Друге. Анонімність учасників і схема визначення переможців на основі рейтингів, складених самими учасниками, схоже, себе виправдали. Але я, здається, поспішив, коли з самого початку сказав, що кожен учасник має скласти список саме із трьох творів. Величина цього списку повинна відповідати загальній кількості конкурсних перекладів. Наприклад, якби (чисто гіпотетично) на конкурс поступило лише чотири твори, і кожний учасник склав свою трійку найкращих, то, очевидно, рейтинг всіх чотирьох творів дорівнював би трьом. Тому розмір рейтингових списків повинен залежати від числа конкурсних творів. Наприклад, якщо поступило п’ять чи менше творів, то кожен учасник повинен запропонувати тільки один найкращий; якщо поступило від п’яти до десяти – то два кращих; якщо від десяти до п’ятнадцяти – то три, і так далі (ці числа орієнтовні).
Третє. Якщо виявиться, що найбільший рейтинг мають два чи більше творів, то немає смислу в додаткових заходах по визначенню найкращого. Зрештою, ці конкурси – свого роду гра, і нікому не буде зле, якщо призове місце розділять декілька творів. Тим більше, що вибрати один з двох дійсно хороших перекладів (як це було в випадку останнього конкурсу) – справа непроста. Організацію наступного конкурсу можна запропонувати тому з переможців, хто надіслав свій переклад раніше. Якщо він з якихось причин відмовиться, можна звернутись з цією пропозицією до другого (в хронологічному сенсі) автора.
Четверте. В другому конкурсі я діяв за схемою «один учасник – один переклад». Тим учасникам, що надіслали мені більше одного перекладу, я пропонував вибрати, який саме вони хотіли б залишити, а які зробити позаконкурсними. В принципі, можна було б застосувати схему «один учасник – скільки завгодно конкурсних перекладів», але тут я бачу одну небезпеку: якщо якийсь автор поженеться за кількістю, то це може негативно відобразитись на якості його творів. Все-таки краще менше, та краще.
І п’яте – останнє. Я би порадив приймати тільки твори від зареєстрованих ГАКівців. Просто щоб виключити очевидну можливість махлювання, коли хто-небудь надсилатиме різні (слабенькі) твори з багатьох адрес, а потім голосуватиме сам за себе, коханого.
Начебто, все. Якщо у когось є поради, пропозиції, чи критика, то прошу висловлюватись в рецензіях і коментарях до цієї теми. Дякую за увагу.
