До Летючої Риби Акула дзвонив:
"Ми не бачились довго – це я завинив.
Чи ж не стрітися нам за вечерею вдвох?
Ту сукенку вдягни, що в блакитний горох."
Зашарілася Риба Летюча, мов мак:
"Навіть сукню мою пам'ятаєте? – Так!
Хіба міг я забути! – Акула співав. –
Тож чекаю о восьмій. – І тихо: – Спіймав!"
Перед люстром крутнулась, наївна й проста,
І гайнула, вихнувши стобарв'ям хвоста.
О дурненька, рятунку проси-не-проси –
Нам не бачити більше твоєї краси!
