Леопольд Стафф
Дитинство
Старих криниць ліризм, і дзиґарі мовчазні,
У тріщинах скрипки, що без гравців, під дахом,
Пожовкла книга вся, в ній незабудка пахне,
Моє дитинство тут – мов ліс казок виразний.
Збирав старі ключі, вони іржавим прахом
Так шепотіли тихо: йди дороговказно –
Шлях до замків тобі відкриємо люб’язно,
Де мов з вандейківських картин вельможі в лахах.
Збирав метеликів і світлячків магічних,
А на стіні творив я дикі дивні тіні,
Поштові марки я збирав непересічні…
Все те було неначе мандри божевільні
По світу всенькому – шалені і кружлясті,
Мов сон солодкий, і неначе щастя… щастя…
