Поезія криниць, з поламаним дзиґаром
Кімнат, горищ, німотних скрипок, самотини,
Пожовклих книг, де квітка всохла й вже без сині
Дріма – були мого дитинства справжнім чаром.
Збирав старі заржавілі ключі… Ще й нині
Шепне повір’я: ключ є найціннішим даром,
Що відімкне замки темниць десь там, за яром;
Ввійду – там зблідлий князь, мов з Ван Дейка картини.
Ловив метеликів, ліхтариком магічним
Творив чаклунства на шпалерах і долівці,
І довго знавсь з азартом філателістичним.
Й було це, наче в сповненій пригод мандрівці
В усі частини світу, які лиш насняться…
Солодкий сон, чудний сон… мов щастя… мов щастя…
