У Ледло на ярмарок сотнями хлопці ідуть;
З конюшень і з кузень, з кошар і з млинів є між ними;
Що прагнуть дівчат лиш і що тільки випивки ждуть;
І є також ті, що ніколи не стануть старими.
Тут є від прилавка й від воза, з містечка й сільця,
Статечних багато і мужніх немало б ви стріли,
Й багато з них щирі душею і гарні з лиця,
Й лиш кілька цю силу й красу донесуть до могили.
Хотів би, щоб стали за друзів і ви їх вважать,
Цих хлопців веселих, з якими б могли розминутись,
І, з ними прощаючись, щастя й удач побажать,
Й дивитись, як в путь вирушають, щоб вже не вернутись.
Якщо ж не наваживсь, то просто на них ще раз глянь,
І ліктем торкнись ненароком – такі не обмануть,–
Із них лиш монету найвищої проби чекань! –
Що юними вмруть і старими ніколи не стануть.
