Два шляхи в жовтім лісі розійшлись.
І з жалем я, самотній мандрівник,
мав вибрати одИн лиш через ліс.
Шлях перший роздивлявсь я довго, вниз
глядів до місця, дЕ той вів убік.
І вибрав другий, той, що прямо вів.
Можливо, був не так помітний він
у листі, травах, майже без слідів,
але, якби частіш ним хтось ходив,
то з першим жодних не було б відмін.
Обидва того ранку вкрив палас
із листя – не чорніли ще сліди...
Ех, нащо ж я відклав був про запас
шлях перший!!! Знав же: без кінця, мов час,
шляхи – навряд чи знов вернусь сюди!
Й колись, на схилі літ я розповім,
можливо з жАлем, цю пригоду, як
я шлях обрав собі в гаю густім;
нетоптана ніким трава на нім –
а все моє життя пішло інак…
