Стояв на роздоріжжі двох доріг
В осіннім лісі й шкодував про те,
Що обома ніяк іти не міг
І погляд мій одною в гай пробіг,
Де вкрало її листя золоте;
Я іншу вибрав, гарну як і та,
І навіть чулося мені «іди»,
Коли шуміла ковила густа;
Хоча її не раз тут люд топтав,
Лишаючи на ній свої сліди,
Їх двох цей ранок рівно намостив
І листя не торкалось жодних п’ят.
Як я хотів ще й першою пройти!
Та відав вдачу їх вперед вести,
Я сумнів мав вернутися назад.
І розповім про те, зітхнувши я,
Через багато літ і зим мабуть:
На роздоріжжі двох доріг стояв -
Одну я вибрав - та вона моя,
І в цьому є найголовніша суть.
