Дорогі друзі! Потрапили мені до рук переклади Григорія Кочура з білоруської. Доти їх не бачив, то й не диво, що одразу захопився. Почав шукати ще матеріали про Кочура і Білорусь – знайшов, але про все по порядку.
На ГАКу менше року тому відбувався конкурс поетичних перекладів, на якому ми купою перекладали з білоруської вірш Богдановича. Ще раніше працювали з Пастернаковим „Гул затих”... Це були, на мою думку, одні з найцікавіших перекладацьких конкурсів, хоча б тому, що підняли ряд цікавих засадничих питань і викликали жваву полеміку. Одним із таких питань стала властиво сама доцільність перекладу з білоруської чи російської на українську. Висловлювалися навіть думки, що з огляду на близькість мов, це надто легко і нецікаво. Ось що пише з цього приводу Григорій Порфирович (переклад тексту з російської мій).
Переклад білоруських віршів на українську мову не висуває яких-небудь особливих, невідомих теоретикам і практикам, специфічних проблем. Те, із чим доводилося зіштовхуватися в процесі роботи, не виходило за рамки загальновідомого. Близькість мов іноді допомагає перекладачеві, а іноді й створює додаткові труднощі. Бувають випадки, коли здається, що мовні конструкції оригіналу можна перенести майже не змінюючи, скопіювати в перекладі дослівно - і виходить те ж саме. Однак ледве помітні мовні відмінності, що вислизають від уваги перекладача, позбавляють переклад природності й переконливості, властивої оригіналу.
Тому шлях найменшого опору в таких випадках не виправдує себе, замість калькування необхідно відійти від конструкцій оригіналу, уникнути спокуси збереження однакової рими, - тільки таким шляхом можна досягти чогось рівноцінного оригіналу.
А буває й так, що близькість мов виявляється пасткою для легковажного перекладача, що вирішив, що раз маєш справу із близькою мовою, то вже нема чого й вивчати, і в словник зайвий раз заглядати не варто, - й без того, мовляв, все ясно. Так і поповнюється скарбниця сумних перекладацьких анекдотів, ось як той, коли один перекладач вирішив, що „дзіва” - це „діва” (насправді це „диво”). Або коли відразу двоє (буває ж така зворушлива єдність!) сприйняли „лес” як „Ліс” („лес” – білоруською „доля”). На щастя, такі казуси одиничні.
Не викликає в мене особливого захвату спосіб, до якого вдаються деякі перекладачі для збереження місцевого колориту, залишаючи без перекладу білоруські слова (втім, загальновідомі), що не містять у собі нічого специфічного: всі „сябри й вйоски” в українському тексті здаються дешевою, бутафорською „білоруською екзотикою”. А варто було б уважніше й докладніше обговорити іншу лексико-стилістичну проблему – існування звичайних для місцевостей, де українська мова безпосередньо межує із білоруською, слів та мовних зворотів, властивих обом мовам. Але в одному випадку вони - надбання літературної мови, а в іншому тільки діалектизми, слова, звичайно супроводжувані в словниках позначкою "обл." Уміле використання таких прикордонних мовних явищ могло б дуже пожвавити переклад і сприяти створенню справжнього місцевого колориту. Думаю, що проблема ця однаково цікава й для тих, хто перекладає із української на білоруську. Але знов-таки, повторюю: нічого особливо несподіваного й нового в цій проблемі нема, - вона здається скоріше трюїзмом.
Прошу звернути увагу на такі речі: а). Сліпе калькування не цікаве, б). Слід за змогою уникати тих самих рим, в). Треба шукати адекватні відповідники питомо іншомовним словам і фразам у власній мові.
Наскільки ж ці три ключові позиції, що витікають зі слів Григорія Порфировича, дотримані в його перекладах? Проілюструємо.
***
Дзесь у хмарах жывуць павукі,
Што снуюць павучыну дажджа.
Кожны тлусты і мяккі такі,
Скура слізкая, як у вужа;
Ў целе стыгне халодная кроў
Злосць бясцэльная ў мутных вачах...
Чуеш! Во шорах ног павукоў
Аплятаючых сцены і дах.
***
Десь у хмарах живуть павуки,
Що снують павутину дощів.
Все м'які та пухнаті такі,
Все слизькі - шкіра як у вужів.
Кров холодна у них, наче сніг,
Зло безцільне у круглих очах...
Цить! Чутно шарудіння їх ніг,
Що оплутують стіни і дах.
Як бачите, перекладач зберіг майже усі авторові рими. Та не слід забувати, що даний вірш є коротким і неймовірно концентрованим. Його неможливо адекватно перетворити, зберігши його неповторний моторошно-мальований дух. Натомість, зверніть увагу! – і це те, чому я подаю цей приклад – слово „цить” у передостанньому рядку. Як тонко майстер відчув невідповідність білоруського проривного „Чуеш!” нашому „Чуєш, слухай!” Відчув і добрав геніальний відповідник – „цить!”
У нас, здається, у перекладі з білоруської свого часу була протилежна ситуація – багато хто з перекладачів трактував звичайне, позбавлене надміру емоційності білоруське слово „ведать”, як українське „відати” – значно емоційніше (порівняно зі „знати”).
А ось вам іще один приклад.
***
Падымі угару сваё вока,
I ты будзеш ізноў, як дзіця,
I адыдуць-адлынуць далека
Ўсе трывогі зямнога жыцця.
Ціха тучу блакіт закалыша,
У душы адрасце пара крыл,—
Узляціць яна ў сінюю вышу
I ў струях яе змые свой пыл.
Там не трэба ні шчасця, ні ласкі,
Там няма ні нуды, ні клапот,
Ты - царэвіч цудоўнае казкі,
Гэта хмара - дыван-самалёт!
***
Підніми тільки очі угору –
Знову станеш ти наче дитя, -
Геть відлинуть, розвіються скоро
Всі тривоги земного життя.
Хмару тихо блакить вколихає,
У душі відросте двоє крил,
Щоб летіть в високості безкраї –
В синіх хвилях відмити весь пил.
В них нема ні турбот, ні нудоти,
Щастя, ласки не треба для них:
Хмари ці - килими-самольоти,
Ти - царенко в казках чарівних.
Тут автор перекладу не лише вдало маніпулює римами оригіналу, додаючи свої і перетворюючи ті, що є, але й робить смислові перестановки, полегшуючи сприймання саме українського тексту. Показовим є перестановка двох останніх рядків. Вирішивши не замінювати трохи невластиве українській мові „самольот” (можна лише гадати про причини цього), автор перекладу свідомо прибирає його з останнього рядка. Таким чином, він прибирає акцент із „самольота” і переносить його на „царенка в казках чарівних”, адекватно передаючи замріяну казковість оригіналу.
Визнаю, мої думки і висновки з думок майстра можуть виявитися затонкими для кваліфікованої критики. Та однак, наведений вище фактаж сам по собі може бути для нас із вами щонайменше корисним.
Цитата за Григорієм Кочуром подається за: Г.Кочур „Встречи с белорусской поэзией” // „Література та переклад”, т.2, К.: Смолоскип, 2008., с.741-742.
Переклади віршів М.Богдановича Григорієм Кочуром подаються за: Г.Кочур „Третє відлуння” // К.: Український письменник, 2008., с.101-103.
Оригінали віршів Максима Богдановича подаються за: М.Багдановіч “Вянок” // Мінск: Мастацкая літаратура, 2005., с.37, 44.
З.І. Перепрошую, що роблю цей пост у розділі "поезія". Вирішив, що для користувачів цього розділу він актуальніший.
