Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2566
Творів: 46621
Рецензій: 90928

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Новачок

© Ігор Скрипник, 17-03-2008
Геннадій Іванович та Віталій Миколайович сиділи на лавочці, гріючись у промінні весняного сонця. Це вони робили завжди, коли випадала погожа днина. Коли ж надворі володарювала негода, відпочивали, хоча бували випадки, що цікавість примушувала їх вибиратися під сніг, дощ і вітер. Раніше такі трапунки бували зрідка, але віднедавна випадали дедалі частіше.
Зараз був один із таких файних сонячних днів, коли вони вели розумні бесіди про смисл буття, про життя та смерть, про кохання та ненависть та на інші теми, навколо котрих можна дискутувати вічно. У принципі часу в них було вдосталь. Чого-чого, а його не бракувало.
У цьому ”пансіонаті”, як вони звикли називати місце свого перебування, завжди панували спокій і тиша. Щоправда бували інциденти, коли сюди забирались якісь малолітні вандали, щоб похуліганити або наробити збитків, але це траплялося нечасто. Та й сторонні тут бували вкрай рідко. Крім робочого персоналу, вони не часто бачили відвідувачів.
Тут було нудно, але ніхто не міг цьому зарадити.
Рідні відвідували їх вряди-годи. Спочатку, коли вони поселялися в ”пансіонаті”, родичі, близькі, інколи друзі, приходили до них, розповідали про своє життя-буття, про наболіле, згадували минуле, плакали і сміялися. На ці зустрічі кожен, з тих хто тут жив, чекав із великим нетерпінням, адже саме вони в основному і прикрашали одноманітність їхнього буття.
А ще подією ставало прибуття чергового новачка. Від нього можна було чимало дізнатися про життя там, за парканом, за ворітьми, які відокремлювали їх маленький тихий світ від світу великого, сповненого руху, подій, різних цікавинок.
Поважні пани саме обговорювали одну зі своїх традиційних тем, як до них підійшов Андрій Семенович, зодягнений у стару, але чистеньку і випрасувану, військову форму. Як і вони, колишній воєнком був старожилом у цьому закладі.
Чемно привітався.
- Товариші, до нас прибув черговий новобранець. Ходімо його зустрічати.
Для нього всі, хто появлялися у пансіонаті, були новобранцями. Вони ж звикли називати їх новачками.
Поволеньки пішли до воріт. Краєм ока, вони помітили, що інші пансіонатці теж прямують на зустріч. Ще б пак! Тут усіх їла нудьга і будь-які нові події, що могли втамувати її голод, вели навколишній люд до центру події, як нічних метеликів - полум’я вогнища. Щоправда, там комахи нерідко знаходять свою погибель, натомість місцевим це не загрожувало.
Ось вони вгледіли і всю процесію: рідних, священика, гробарів, близьких та знайомих, традиційний ”газон”. Так буває зазвичай повсякчас, за рідкими винятками.
Збоку стояв він.
Новачок.
Невисокий, худий, у чорному костюмі-двійці. Дивися на своїх і спершу не звертав уваги на тих, хто прийшов його стрічати.
Нарешті оглянувся, побачив їх. Зрозумів хто це. Але не мовив жодного слова, просто кивнув, привітавши своїх нових співмешканців.

*                   *                    *

Шофер дядя Коля, саме так називала його вулична дітвора, яку він любив катати на своєму ”газоні”, прикурив цигарку.
У бічному дзеркалі автомобіля майнула чиясь постать. Придивився – нікого. Перехрестився.
Глянув на колегу, який склав йому компанію на час похорону.
- Знаєш, люди кажуть, що коли хоронять чергового мерця на цвинтарі всі душі виходять його зустрічати. Точніше його душу. Ти у це віриш?
- Навіть не знаю, що й відповісти.
- Я теж не знаю, але вважаю, що після смерті нам світять два шляхи: у рай або в пекло. Іншого не дано. Хто ж тоді може їх стрічати? Невже ті, що не відбули свої сорок днів на Землі?
- Хтозна. Знаєш, я так собі міркую, що можуть бути такі випадки, коли людина за своє життя зробила стільки гріхів, що її точно не візьмуть у рай, але може вона і добрі діла творила, тоді їй заказаний шлях у пекло. От і такі, тепер нікому не потрібні, можуть зустрічати нові душі на цвинтарі.
- І це що? Навічно?
- Чому ж? Думаю їх доля буде вирішена під час Страшного суду.
- Гм… Може й так. Знаєш, я не люблю невизначеності. Або так, або ні. Не хтів би я бути на їх місці.
- Де ми будемо після смерті – залежить лише від нас.
Дяді Колі знову видалося, що він бачить когось у дзеркальці. Але, уважно глянувши у відображення, вкотре нікого не помітив. Стримав лайку, яка хотіла зіскочити із язика. Завів мотор і поїхав до виїзду з цвинтаря.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Ридаю.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександр, 21-03-2008

Найкращий спів соловейка можна почути саме на цвинтарі...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 19-03-2008

memento mori

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 19-03-2008

чомусь стало моторошно

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олексій Тимошенко, 18-03-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72985792160034 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …