Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 44004
Рецензій: 85778

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Ілюзії

© Елен Тен , 21-10-2014
Під штучним люмінесцентним освітленням корінці книжок, навіть найкольоровіші з них, здаються тьмяними і понурими. А приміщення читальної  зали – недоречно строкатим. Усі ті  пафосні плакати із висловами великих, низькопробні малюнки, штучні квіти гнітюче діяли на і без того закручені серпантином нерви.
Хибник сидить за низьким навіть для його зросту столом. Навколо – акуратно розкладені стоси книжок. Блискуча фіолетова палітурка виділяється з-поміж інших, одразу впадає в око. На краю столу, біля склянки з мінералкою, великий білий фаленопсис хижо переплів коріння над прозорим горщиком. «Для настрою», - поставивши орхідею, заявила бальзаківського віку Барбі – завідувачка бібліотеки. Висока, струнка, білява. Тонкі ніжки, талію хоч обхоплюй обома долонями. Ось тільки дорогий тональний крем вже не заштриховує зморшок під очима. Хіба що пом’якшує, візуально згладжує їхній контур.
Анатолій уважно гортає одну із книжок. Робочу, із стрічковими закладинками. Бере до рук склянку з мінералкою, але одразу ставить. Не зробивши жодного ковтка. Оглядає залу. Розгублено посміхається. Посмішка робить його обличчя зворушливо-беззахисним. Як у малюка.
Все готове до презентації новенької поетичної збірки. Презентації, на яку ніхто не прийшов…
Відходжу від заставленого журналами стенду. Щоб не мусолити йому зайвий раз очей. Не знаю, як назвати те, що зараз відбувається на моїх очах: комедією чи драмою? Але я  співучасник злочину, я теж причетний до цього перфоменсу.

У дверях нашого видавництва Анатолій Хибник з'явився років десять тому. Маленький чоловічок із великою валізою. У валізі – вірші. Списані поетичними рядками сторінки. Безліч сторінок… Вірші простенькі, недолугі. Безликі, як їхній автор. На рівні: «трава – голова; люблю – розчавлю».
До нашої редакції приходить багато таких…Ні, я не називаю їх графоманами. Не люблю цього слова. Краще – «невправні автори». За роки практики навчився красиво їм відмовляти. Щоб не ображалися і не почували себе цілковитими невдахами.
Чоловічок, що, насправді, рідкість для подібної братії, був тихим і скромним. Майже після кожного слова вибачався. Уважно мене вислухав, акуратно склав до валізи «поетичні» зошити і пішов. Навіть потис на прощання руку.
А наступного ранку до мого кабінету вихром увірвалася ефектна шатенка. Намагаючись розібрати серед сліз зміст її прохання, я не одразу зрозумів, що вона мати вчорашнього «невправного автора». Антоніна Валентинівна відкрила мені страшну таємницю – на днях у її сина день народження. Благала здійснити найбільшу мрію Анатолія і надрукувати хоча б одну з його поезій. Обіцяла заплатити.
Від винагороди я відмовився, але бажання жіночки виконав. Вибрав два не зовсім безнадійні вірші, відправив їх редакторам на доопрацювання, запхав до якоїсь збірки. А що? Хіба з цього комусь шкода? Більшість подібних авторів швидко кидає писати. Набридає чи починають розуміти, що намагалися сісти не в свої сани.  Тільки цей виявився винятком…
Чому Анатолій вирішив присвятити життя заняттю, для якого бракувало здібностей? Може, причина в тому, що в родині Хибника вважали генієм (мати встигла посіяти в його серці таку впевненість). Його інакшість культивувалася. Анатолій продовжував писати, незважаючи ні на що. Часом навіть на здоровий глузд.
Зароблені на «основній» роботі гроші з’їдала робота поетична. Йому вдавалося друкуватися в низькопробних журнальчиках і газетах, які за купюри видадуть що завгодно. Через своє хобі Анатолій втратив дружину. Вона довго терпіла, а однієї миті роздратування і відчай перетворилися на вибухівку. Ця вибухівка набула форми слова. Один із гостей на святі, на яке вони з чоловіком пішли разом, і з якого вже поверталися окремо, завернув на «слизьку» для подружжя  Хибників тему, необачно запустивши вибуховий механізм. І дружина не витримала, виказала все, що думає про літературний талант Анатолія. Випустила на волю слова, яких Хибник не пробачив.
Дуже скоро не стало і матері, єдиної людини, хто не сумнівався в його здібностях. Тепер Анатолій жив лише хобі, яке не годувало, а було основною статтею витрат. Навіть видав за власний кошт першу збірку. Тоненьку, з вульгарною обкладинкою і сірим папером. Я бачив, як він торгував ними на базарі. Стало шкода чоловіка. Підійшов, купив екземплярчик. А він гірко посміхнувся і сказав:
- Знаю, це не зовсім те, що треба. Наступну книгу друкуватиму у вашому видавництві.
Я поплескав його по плечу і  побажав удачі. Не назбирає він стільки грошей…

Назбирав! Через два роки Анатолій  з'явився з грошима і поезією, якість якої з часом  не покращилась. Вірші лишалися пласкими і прісними, наче холодець моєї тещі.  Я йому не відмовив. Не міг.  Він вже домовився з керівництвом. Побачивши гроші, дирекція дала добро. Анатолій замовив 100 примірників. Здається,  навіть не торгувався за ціну. Що у нашій видавничій справі вважається ледь не моветоном. І хто ж відмовить такому «вигідному» клієнту?
А мені було якось не по собі. Талановиті не прогодують себе однією лише поезією, а тут…Нехай би ображався, але може б зцілився, змив сльозами ілюзії, зажив нормальним життям. Не викидав би гроші на вітер, навздогін музі, яку так ніколи і не вполює.

Хибник обережно поглядає на двері. Чекає. Невже ніхто не прийде? Хоча б із цікавості. Яскравими афішами обклеєно все місто. Плюс оголошення у три місцеві «брехунці». І на радіо, на яке вже нашкріб з останнього.  Не допомогло. Так і знав. Потрібно було влаштовувати презентацію в кав’ярні. Збіглися б на безкоштовний фуршет. Але ж він сам вибирав: бібліотека - храм поетичного слова. Ще й погода підвела. Із неба тече яку добу поспіль. Цьогорічна осінь, як меланхолійна дівиця, плаче з будь-якого приводу.
Хибник складає свої збірки у два рівних стоси. Щоб чимось зайняти руки і думки. Поголений, підстрижений, у новому костюмі, святковий… Забачивши  нових відвідувачів, сіпається. Вони проводжають його біглим поглядом і завертають в інший відділ, на абонемент. Метушлива бібліотекарка вже надто відверто поглядає на годинник. Субота, день народження куми. Ось би раніше втекти з роботи.
Толя, Толя… А непоганий же слюсар. Ремонтував труби в квартирі мого друга. Той досі не натішиться. Жодних проблем вже третій рік. Майстер! Не рівня ЖЕКівським неробам.
Здобув би освіту, вибився б в люди. Чому вчепився у те віршування мертвою хваткою? Шукав би свій талант у чомусь іншому. Знайшов би СЕБЕ справжнього. Промовчати чи сказати йому цю запізнілу правду?
Хибник дивиться на мене очима голодного, в якого з рук виривають останній шматок хліба, і натягнуто посміхається. «Не хвилюйтеся, зі мною все гаразд». А чи не запізно? Поезія вже стала справою його життя. Мрія вже пустила метастази, збудувала міцну стіну між ним і реальністю.  У такому віці втрачати сенс життя болючіше. Навряд чи знайдуться сили пливти проти течії. Чи витримає серце, нерви?
Виходжу на свіже повітря, дістаю цигарки. Незграбно клацаю запальничкою, даючи життя кволому вогнику.  Бібліотечними сходами підіймається молодий хлопець у темній куртці і веселому плетеному капелюшку. Не знаю, що на мене найшло, коли я зупинив, коли інструктував кмітливого на перший погляд юнака, коли поклав до його кишені сотку. Може, теж натхнення?
Хлопець розвертається, і я помічаю на його спині намальований білою фарбою череп з кістками. Нічого… Хто доведе, що такі не читають поезію?
Зі свого кутка за стелажами спостерігаю, як Хибник спілкується з «прихильником». Здається, навіть не продає, а дарує йому збірку, як ставить на ній автограф, тисне руку і ніби й не хоче відпускати хлопця. Як цієї миті змінюється його обличчя. Стає чи не молодшим ніж у його співрозмовника.
Жмакаю в руці паперову серветку, котра якимось дивом опинилася в моїй кишені, лишаю її на полиці із глянцевими журналами. І що далі? Змовчати чи ні? Ну як ти підійдеш і скажеш: «Вибач, Толю, але ти літературний лузер». Може, сам зрозуміє?  Після того, як ти зробив ще одну помилку? Надав йому ведмежу послугу.  Пожалів. Тепер він писатиме для цього єдиного читача. А ти… Підгодовуватимеш ненажерливі ілюзії. Друкуватимеш Хибника, доки той бажатиме друкуватися. Ми ж відповідальні за тих, кого… Ну, ви в курсі.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 9

Рецензії на цей твір

Письменника від графомана відрізняє одна річ...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло, 25-12-2014

Мрія вже пустила метастази -

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Долик, 25-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 25-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 22-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 22-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 21-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 21-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Viktoria Jichova, 21-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 21-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 21-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Юрій Кирик, 21-10-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.33727598190308 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Голлі Смейл «Дівчина-ґік»: Як змінитися, залишившись собою
Бути розумним — це модно. Зараз. Раніше так не було. Можливо, в цьому заслуга серіалів, таких як «Шерлок» …
«Французький роман» Фр. Беґбедера
Довершений роман та апофеоз автора на день сьогоднішній. Коли мене просять пригадати свої юні роки горезвісним …
Антиутопія нового рівня: Тиха смерть конфіденційності в «Сфері» Дейва Еґґерса
Коли Мей Голланд влаштовується на роботу в каліфорнійську компанію «Сфера», вона опиняється в скляній …
Кохання, життя і привид: Огляд «Японського коханця» Альєнде
«Японський коханець» — друга книжка Ісабель Альєнде, перекладена українською мовою. На відміну від «Оповідок …