Загалом, ці роздуми викласти тут мене спонукало кілька причин. Насамперед, вихід в світ альманаху, презентація у „Ляльці” і полеміка довкола цього у рецензіях і відгуках на сайті Академії.
Зрозуміло, що поява альманаху не стане топовою новиною у всіх виданнях, літературних інет форумах та інших навколо-літературних тусовках, адже більшість авторів – початківці і далеко не кожному поціновувачу красного письменництва захочеться читати молодих-перспективних замість нового креативу розкручених брендів укрсучліту. Якщо порити мережу Гулом у контексті „digital романтизм”, то крім самої академії згадку знайшов лише в двох чи трьох ЖЖ авторів альманаху та теми, створеної Олесем Бережним на форумі Майдану (у ній аж два пости).
Але ж цілковите мовчання теж важко якось пояснити.
У воду впав чималий камінець – презентація альманаху найпотужнішого українського самвидаву у рамках Форуму видавців у культовій Ляльці, рівень текстів доволі високий - однак кругів по воді немає, жодного резонансу. Якщо хтось звернув увагу, одразу після презентації „digital-романтизму” у Ляльці відбулася акція – „Проти гламуру і колгоспу – інша література”. Кілька письменників оголосили маніфест про хрестовий похід на Андруховича та карподерешів (термін взятий з полеміки на форумі Майдану). Чи то пісатєлі серйозні (сам не читав, не знаю), чи то вдало і дошкульно копнули священну корову, але цей маніфест здійняв ґвалт на весь український літературний інет. Тобто, друкований папірець формату А4 у жанрі агітки став подією і викликав жваву і емоційну дискусію, а симпатична і доволі тлуста книжечка (реальна, нова та інша література) виявилася не цікавою ні для кого, крім безпосередньо причетних,:(. Тим більше дивно, що зі слів пані Мирослави, аудиторія ГАКу досить велика, у всякому разі, значно більша середнього накладу української книжки.
Звичайно, Інтернет накладає певні відбитки на творчість – напр., банерний формат текстів (більше тисячі слів з екрану прочитати важко), тоді, як оповідання для часопису чи книжки має бути значно об’ємнішим. Але то дрібниці, цим важко пояснити цілковиту байдужість читачів і критики.
Виходить, ми цікаві лише один одному? Таке собі літературне гетто, що не має жодних зв’язків із світом справжньої літератури. Інтернет-література у свідомості сучасних письменників, критиків, читачів – така собі аматорська забавка, полігон для виправ графоманів, що не змогли переконати жодного редактора в художній цінності свого доробку. Мабуть тому жоден твір, опублікований в Мережі у нас ще не отримав широкого резонансу і критики в паперових виданнях. (або хоча б на інших літературних Інтернет-ресурсах).
Не важко передбачити, що з часом Академія втрачатиме найцікавіших авторів, що вже виросли з коротеньких штанців Інтернет-літератури і перейдуть в вищу лігу. В Мережі Бога за бороду не вхопиш,:(.
