Розділ 20 У сприятливій течії поблизу мису Сан-Ро́ке у Бразилії – Усі на морі переймаються іспано-американською війною – Обмін сигналами з лінкором «Орегон» – Поблизу тюрми Дрейфуса на острові Диявола – «Спрей» знову бачить Полярну зірку – Маяк Тринідаду – Чарівне знайомство з Гренадою – Лекції перед дружньо налаштованими слухачами
Десятого травня стан моря сильно змінився. Якщо у моїх думках до цього й були якісь сумніви щодо моєї теперішньої географічної довготи, то нині вони остаточно розвіялися. Незвичайні та давно забуті брижі на поверхні моря, утворені течією, що йшла проти вітру, тепер вистукували об борти шлюпу та бурмотіли якийсь приємний наспів. Ця мелодія уповільнила мою колісницю, і мені нічого не залишалося, як присісти мовчки та слухати цей концерт, поки «Спрей» утримував свій курс. Саме через ці брижі я був упевнений, що мій човник наразі перебуває неподалік від мису Сан-Роке і щойно потрапив у течію, котра омиває той мис. А течію цю, як стверджуємо ми – старі моряки, породжують пасати, і вона у свою чергу звідси скеровується далі береговою лінією Бразилії, Гвіани, Венесуели та, як дехто сказав би, доктриною Монро.*
Певний час дули свіжі пасатні вітри, і течія досягла своєї найвищої стрімкості у сорок миль на добу. Це, додане до швидкості самого шлюпа, виміряної лагом, разом показало значний хід судна аж у сто вісімдесят миль на добу на протязі кількох днів поспіль. Бразильського узбережжя я не бачив навіть краєм ока, хоча був лише за кілька ліг від нього, та й не покидав ні на мить Бразильської течії.
Я ще не знав, що проголошено війну з Іспанією, і тепер би мене могли прямо тут зустріти й захопити у полон вороги. Багато хто ще у Кейптауні казав мені, що війни, на їхню думку, не уникнути. Вони прямо так і казали: «Тебе спіймають іспанці! Тебе спіймають іспанці!» На це я лише відповідав, що, навіть якщо і так, то сильно вони на мені не розбагатіють. Навіть під час найвищого напруження у взаєминах між США та Іспанією через загибель «Мейна» я не думав, що буде війна; але я не політик. І, правду кажучи, навряд чи я міг серйозно думати на цю тему, аж поки 14-ого травня, просто на північ від екватора й майже на одному меридіані з Амазонкою я не побачив спершу щоглу, на якій майоріли зірки та смуги американського прапора, ніби виштовхувані з морських глибин нагору, а потім раптом у всій своїй красі на обрії постав, мов цитадель, лінкор «Орегон»! Коли він підійшов ближче, я прочитав на сигнальних прапорцях корабля-велета знаки «Сі-Бі-Ті», що означало запитання: «Чи немає поблизу будь-яких військових кораблів?» Просто під цими прапорцями знаходився уже знайомий мені жовтавий іспанський прапор, що здавався крупнішим за головне вітрило «Спрея»; принаймні, так мені здалося. Після цього деякий час мені снилися на цю тему кошмари.
Я не розбирав сигналів «Орегона», поки він не пройшов трохи вперед, звідки я зміг їх добре розгледіти, бо він спершу знаходився аж за дві милі від мене, а я не мав бінокля. Коли я прочитав знаки на прапорцях, підняв у відповідь сигнал «Ні», оскільки дійсно не зустрічав жодного іспанського військового корабля. І навіть не шукав. Моє останнє послання: «Тримаймося разом для взаємного захисту» – капітан Кларк не вважав за необхідне задовольнити. Може мої маленькі прапорці були не надто помітні, але так чи інак, а «Орегон» повним ходом рушив на пошуки іспанських військових кораблів, як я згодом дізнався. Великий прапор «Орегона» тричі було красиво приспущено на знак поваги до спущеного прапора «Спрея», коли мій шлюп проходив повз. А минуло лише кілька годин, як наші кільватери зустрілися у відкритому морі. Того вечора я довго розмірковував над воєнними небезпеками, які тепер чигають на «Спрей», після того як він оминув усі чи майже всі небезпеки на морі, та зрештою тверда надія перемогла мої страхи.
17-ого травня на світанку «Спрей», виходячи зі шторму, пройшов зовсім поруч із островом Диявола, що з’явився попереду, з підвітряного боку, лише за два румби вбік від напряму руху. У бік берега дув надміру потужний вітер. Коли шлюп опинився на траверзі острова, я зміг чітко розгледіти темно-сірі будівлі на ньому. Жодного прапора чи інших ознак життя не було помітно у цьому похмурому місці.
Наприкінці дня у полі зору лівим галсом пройшов французький барк. Він тримав курс на Кайенну і йшов у крутий бейдевінд, тобто майже проти вітру. Його швидко зносило за вітром. «Спрей» також ішов у бейдевінд, правим галсом, виставляючи вітрила таким чином, аби триматися на достатній відстані від берега, бо вночі важкі хвилі повсякчас намагалися перенести шлюп занадто близько до берега, що я вже аж мав на думці молитися, аби змінився вітер. Та я вже з превеликим задоволенням використав у повній мірі свою частку попутних вітрів над морями-океанами, тож тепер запитував себе, чи чесно це буде у відношенні до французького барка, якщо зараз вітер поверне у мої вітрила, а барку треба зовсім у інший бік?! Зустрічна течія, з якою той зараз боровся, сукупно з недостатньо сильним вітром згубила б його. Отже, я лише зміг промовити подумки: «Господи, нехай усе лишається, як є, але не допомагай більше французам від цієї миті, бо що їм буде зараз на благо, призведе до моєї загибелі!»
І пригадалося мені, як у юнацькому віці частенько чув від одного капітана, що у відповідь на його молитви, на превелике задоволення його, вітер мінявся з зюйд-оста на норд-вест. Він був хорошою людиною, та чи його слова не принижували славу Творця – володаря вітрів і хвиль? Тим більше, що мова йшла не про пасати, наскільки я пам’ятаю, а про змінні вітри, котрі міняють свій напрямок на найперше прохання. Особливо, якщо просити достатньо довго. Знову ж таки, надіюсь, що в мить молитви брат того чоловіка не плив у протилежному напрямку з вітрилами, повними погожого вітру, бо це спричинило би повний кавардак у світовому порядку.**
18-ого травня 1898 року у судновому журналі «Спрея» з’явився запис крупними літерами: «Цієї ночі, у точці сім градусів 13 мінут Північної широти вперше за майже три роки я бачу Полярну зірку». «Спрей», згідно показів лага, пройшов того дня 147 миль. До цього я ще додав 35 миль, що їх дала попутна течія. 20-ого травня, десь уже на вечірній зорі, на певній відстані від гирла Оріноко у полі зору з’явився острів Тобаґо, що витягнувся на 22 милі переді мною з за́ходу на північ. «Спрей» стрімко наближався до кінцевого пункту призначення.
Пізньої ночі, коли «Спрей» вільно біг хвилями уздовж узбережжя Тобаґо, а вітер був свіжим, мене змусив здригнутися несподіваний відблиск бурунів ліворуч по носу, досить близько. Я миттєво перевів проти вітру, від берега, а потім змінив галс, прямуючи до острова. Невдовзі по-цьому, знаходячись дуже близько від суші, я знову змінив галс у протилежний від берега бік, але картина сильно не змінилася – небезпечних бурунів майже не поменшало. І мені стало ясно, що який би шлях я не обрав, а оминути скелі з навітряного боку без крайнього ризику не вдасться, і я з великою тривогою ніс вахту, лавіруючи проти течії та всякчас відступаючи. Так минала година за годиною, поки я спостерігав ритмічні відблиски світла, що йшли від довгих океанських хвиль у мить, як ті натрапляли на якісь перешкоди. І щоразу мені здавалося, начебто ці спалахи все ближче та ближче. Очевидно, що це був кораловий риф – я вже не мав найменшого сумніву. Причому, досить небезпечний. А що іще гірше, попереду могли бути інші, які утворювали собою бухту, до якої мене тягло течією і де я був би оточений рифами, і зрештою моє судно пішло б на дно. Я не плавав цими водами з віку юнги, і тепер гірко нарікав на той день, коли пустив на борт козла, що з’їв мою морську карту. Я напружено став перебирати у пам’яті усе, що стосувалося судноплавства, корабельних аварій на підводних рифах та піратів, що зачаїлися серед коралових островів, де інші кораблі не могли пройти, але все, що приходило на ум, не стосувалося острова Тобаґо. У пам’яті зринула лише загибель судна Робінзона Крузо, описана в художній літературі, та це не дуже додало мені знань про рифи. Згадалося лише, що у випадку з Крузо він тримав свій порох сухим.
– Шлюп ізнову швидко піднімається, – вигукнув я, – і як близько зараз он той відблиск! Цей останній бурун майже перескочив борт! Але ти пройдеш, Спрею, старий моряче! Він зараз на траверзі!*** Ще один вал! – Господи, ще одна така хвиля переламає всі шпангоути разом із кілем!
А потім я поляскав шлюпа по транцю,**** пишаючись, як він останнім шляхетним зусиллям узяв цю небезпечну перешкоду, коли хвиля, більша за усі попередні, підкинула його вище, ніж досі, і аж ген з висоти її гребеня мені враз відкрилося, що рифи нам більше не загрожують. На спаді хвилі я сідницями провалився у канатну бухту, онімілий та вражений, на неушкодженому судні, крім того й радісний. Лампо Аладдіна! Мій власний рибальський ліхтарю! Це був велетенський поворотний маяк на Тринідаді, за тридцять миль звідси! Це він(!) кидав на хвилі відблиски, що ввели мене в оману! Його світлова куля тепер занурювалася в обрій, і яким же прекрасним було її сяйво! Але, лю́бий батечку Нептуне, оскільки я досі живий, не дивлячись на довгий час, проведений у відкритому морі, до того ж, серед коралових рифів, я виголосив би офіційну ноту протесту цьому рифові! Весь залишок ночі мені ввижалися рифи, і, не знаючи, якої миті «Спрей» може вдаритись об справжню підводну скелю, я безупину міняв галс туди-сюди аж до світанку і, наскільки можливо, кружляючи на одному місці, і все через брак карти. Я у ті хвилини ладен був прибити до палуби шкуру того козла з острова Святої Олени!
Тепер мій курс був на Гренаду, куди я віз листи з Маврикія. Майже опівночі 22-ого травня я прибув на цей острів, і кинув котву на рейді поблизу міста Сейнт-Джорджез, зайшовши до внутрішньої гавані вранці 23-ого, коли розвиднілось. На шлях від мису Доброї Надії й сюди я витратив сорок два дні. Це був хороший перехід, і я ще раз подумки зняв картуза перед лоцманом з «Пінти».
Коли у Порт-Луї «Спрей» відвідала леді Брус, вона зробила запис, де зазначила, що Гренада – чарівний острів, і висловила побажання, аби шлюп зайшов туди по дорозі додому. Коли ж «Спрей» прибув сюди, я зауважив, що на нього вже чекають.
– Як це так? – спитав я.
– О, ми чули, що Ви були на Маврикії, – відповіли мені, – а по зустрічі з нашим колишнім губернатором сером Чарлзом Брусом ми знали, що Ви обов’язково побуваєте на Гренаді.
Після такого милого вступу у мене відразу встановився контакт із людьми, вартими знайомства.
«Спрей» покинув Гренаду 28-ого травня, та й рушив уздовж Антільських островів із підвітряного боку, після чого 30-ого травня прибув на острів Домініка. Там, через незнання акваторії, позаяк я й досі був без карти цих островів, і навіть на Гренаді її не знайшлося, я кинув котву у межах карантинної служби порту. Тут на мене чекав не тільки ще більше зіпсований настрій, а й можливий штраф за неправильно обране місце для стоянки. Що у карантинній зоні, що на торговому рейді не було жодного судна, і я не бачив великої різниці в тому, де кинути якір. Зате, здається, побачив її один чорношкірий хлопець, щось на зразок заступника капітана порту. Він прийшов і наказав мені перейти на іншу якірну стоянку, котру я саме встиг дослідити, і вона мені не сподобалась через сильнішу бортову хитавицю. Тож, замість кинутися негайно до вітрил, аби перейти на інше місце, я відповів, що відпливу відразу, щойно зможу дістати карту, і попросив його роздобути та надіслати її мені.
– А я натомі́ст кажу Ві іті́, пере́д Ві узагалі шос отріма́в! – наполягав він. І підвищуючи свій голос так, аби чули всі на бе́резі, він додав:
– І прйамо́ зара́з!
А коли ті, що були на бе́резі, зареготали, спостерігаючи, як команда «Спрея» сидить собі спокійнісінько за фальшбортом, замість піднімати вітрило, він розродився шаленим нападом люті:
– Я кажу Ві, тут е карантін! – кричав він набагато голосніше, ніж досі.
– Гаразд, генерале, – відповів я, – я хочу побути у карантині.
– Добре́, капіте́н! – гукну́в хтось із берега. – Добре́! Ві у карантін!
Тим часом інші гука́ли до заступника:
– Пріму́с тсей біла́ поґа́н іті́ подалі́ звідсі́!
Вони там на березі розділилися приблизно порівну за та проти мене. Тим часом чоловік, котрий підняв усю цю метушню, відступив, як дізнався, що мені хочеться до карантину, й послав за одним дуже поважним напівбілим. Той скоро з’явився, борт до борту, весь накрохмалений від голови до ніг. Він гойдався на хвилях переді мною у човні, гордо випростаний на весь свій зріст у цілий морський сажень – непересічний зразок величі та пихатості.
– Карти! – вигукнув я, щойно його накрохмалений комірець виник понад поруччям. – У Вас є якісь карти???
– Нема, сір, – відповів він із вельми непохитною гідністю. – Нема, сір. Карті́ не рості́ на тсей острі́в.
Аніскільки в цьому не сумніваючись, я негайно вибрав котву, як і збирався від початку, і під усіма вітрилами попрямував до Сейнт-Джонза, що на Антіґуа, куди й прибув першого червня, з великою обачністю постійно тримаючись середини протоки.
«Спрей», як завжди при повному параді, на вході до гавані випадково зустрівся з паровим катером портової служби, на якому саме знаходився губернатор Навітряних островів сер Френсис Флемінґ, котрий, на загальне захоплення «усієї команди» «Спрея», дав відповідальному офіцерові вказівку відбуксирувати моє судно до порту. Наступного дня Його Превосходительство та леді Флемінґ у супроводі капітана королівського британського флоту Берра здійснили до мене візит. І мені було офіційно та без сплати за оренду запропоновано тут, на Антіґуа, будинок суду, як це було і на Гренаді, аби я міг прочитати перед залом, ущерть заповненим вишуканим та освіченим товариством, лекцію про моря-океани та дивовижні країни, що їх відвідав «Спрей».
* Доктрина Монро — політична доктрина США, частина сьомого Звернення до Конгресу тогочасного президента США Джеймса Монро (1817—1825), проголошена 2 грудня 1823 р. В ній було визначено довготривалі цілі зовнішньої політики США. Подібно до традицій президента Джеферсона у цій доктрині було закріплено незалежність Американських Штатів від Європейських урядів, було сформульовано існування двох політичних сфер, визначено принцип невтручання США в європейські конфлікти, запропоновано для Європи припининення всіх колоніальних кампаній у західній півкулі.
** (примітка автора) Єпископ Мельбурнський (похваліть мене за цей при́клад) відмовився перенести день молитви про дощ на інший, сухіший сезон, рекомендуючи своїй пастві економніше використовувати воду, запасену під час дощового сезону. У відповідності до цього додам, що мореплавець має економніше використовувати погоду, тримаючись по-можливості за вітром.
*** Траверз – напрям, перпендикулярний курсу судна. Залежно від борту траверз буває правий та лівий.
**** Транець – нижня частина прямої корми, набрана горизонтальними балками.
