Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46995
Рецензій: 91407

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

Навколосвітня подорож вітрильником наодинці 18

© Джошуа Слокам, 25-08-2009
Розділ 18
Спроби обігнути «Мис Бур» в давнину  --Суворе Різдво –«Спрей» швартується на тримісячний перепочинок у Кейптауні –Залізницею до Трансвааля –Президент Крюгер дає ексцентричне визначення подорожі «Спрея» --Влучні висловлювання президента  --«Спрей» приймає високоповажних гостей –Кокосова койра  замість навісного замка  --Люб’язність із боку адмірала флоту Її Величності –Ми відпливаємо до острова Св. Єлени  --Земля!

Тепер на мене очікував мис Доброї Надії – найважливіша точка, яку мені залишилося проминути на своєму шляху. Від бухти Столової я міг розраховувати на свіжі пасати – вони б допомогли «Спреєві» скоро дістатися додому. Перший день після виходу з Дурбану видався тихим, і я сидів собі, розмірковуючи про це та про закінчення своєї подорожі. До бухти Столової, куди я мав намір зайти, було десь миль вісімсот, і море на цьому відрізку шляху могло виявитися буремним. Давнішні португальські мореплавці, якім було не позичати терпіння, витратили шістдесят дев’ять із чимсь років, намагаючись обігнути  цей мис, перше ніж вони дісталися затоки Алгоа, а там команда збунтувалася. Вони висадилися на крихітний острів, що зветься тепер Санта-Круз, побожно встановили на ньому хрест, а тоді поклялися перерізати горлянку капітанові, якщо він спробує плисти далі.  Вони думали, що дісталися кінця світу, який у їхній уяві був пласким, мов таріль; то ж, боячись, щоб їхній корабель не переплив через вінця,  вони змусили капітана Діаса, що очолював експедицію, повернути назад, бажаючи тільки одного – дістатися рідного дому. Як ми знаємо, за рік потому Васко да Гама успішно обійшов круг Мису Бур, як тоді називався мис Доброї Надії, і відкрив землю Наталь  у день Різдва Христова; звідси й назва – адже «Наталь» іспанською значить «Різдво».  Звідси на шляху до Індії вже не було перешкод.

Штормові вітри, що проносяться круг мису, доволі часті навіть о цій порі року, і зазвичай налітають десь раз на півтори доби. Однак ці шторми  достоту однакові, тож вони миналися без серйозних наслідків, хіба що приспішували «Спрей», коли пориви вітру були попутними, або трохи відганяли назад, коли шторм вирував попереду. На Різдво 1897 року я підійшов до самого вістря мису. Цього дня «Спрей» намагався стати сторчголов, і в мене були всі підстави очікувати, що перш ніж поночіє, він опанує цю штуку.  Ще спозаранку мій корабель почав занурюватися носом у хвилі та перевалюватися з боку на бік  вельми незвичним чином, і я мусив записати до судового журналу, що він, замість Різдвяного дарунка, примудрився три рази облити мене водою з голови до п’ят, доки я брав рифи на клівері. Я змок як хлющ, і це мені аж ніяк не сподобалося; у жодному іншому морі мене ще не обдавало хвилею більше одного разу за такий малий час – протягом, скажімо, трьох хвилин. Неподалік саме проходив великий британський пароплав, і  він викинув сигнали: «Веселого Різдва!» Я подумав, що капітан – неабиякий жартівник, адже гвинт його власного пароплаву хвилями вижбурювало аж до неба.

За два дні потому «Спрей», надолуживши відстань, втрачену під час штормів, проминув мис Голковий, або Агулас, ідучи поруч із пароплавом «Шотландець», уже при свіжому вітрі. Доглядач маяка на мисі обмінявся з «Спреєм» сигналами, коли ми проходили повз нього, а пізніше надіслав мені до Нью-Йорка листа з вітаннями із приводу завершення подорожі. На його думку, картина, коли два кораблі, так разюче несхожі один на одного, бік о бік ішли повз його маяк, була варта пензля художника, і, здається, він був не від того, щоб таку картину намалювати.  Так я зрозумів із його листа. У самітних місцях, як оце його маяк, люди стають щиросердими й співчутливими, ба навіть схильними до поетичного погляду на життя. Я був свідком виявів схожих почуттів до «Спрея», коли плив уздовж багатьох відлюдних берегів, а читаючи безліч  сигналів, що зичили йому добра, я сповнився вдячності до всього світу.

Ще один шторм налетів на «Спрей» із заходу, коли він уже пройшов мис Агулас, але його вдалося уникнути, заховавшись у бухті Саймонс.  Коли шторм ущух, ми нарешті обігнули мис Доброї Надії, біля якого, кажуть, ще можна побачити вітрила «Летючого Голландця». Відтепер мою подорож можна було вважати закінченою; я знав, що із цієї миті на мене очікує просто плавання під вітрилами, без пригод, чи майже без пригод.

Тут я перетнув межу погоди. На північ від неї переважно стояло на годині, а на південь буяли дощові шквали, та ще подекуди налітали шторми, про які я вже казав. Виринувши з нещодавньої негоди, «Спрей» потрапив у штиль під Столовою горою, і тихо стояв там, доки благодатне сонце не піднялося над обрієм, розбудивши бриз, і той задув із моря.

Біля Лайонс-Рамп нас зустрів  паровий буксир «Алерт». Він саме вийшов у море в пошуках кораблів, і, не знайшовши когось вагомішого, відбуксирував до порту «Спрей». Хвиль не було, і «Спрей» став на якір у бухті напроти Кейптауну, де й простояв увесь день, аби бути подалі від метушні в порту.  Достойний капітан порту прислав свій паровий катер, щоб  відразу ж відвести «Спрей» до місця стоянки в доку, але я  вирішив перебути днину на самоті, у безгомінні, серед спокійного моря, з насолодою пригадуючи, що довелося побачити й відчути, ідучи круг двох величних мисів. Наступного ранку «Спрей» зайшов до сухих  доків Альфреда й залишався там біля трьох місяців, під наглядом службовців порту, у той час як я мандрував країною, від Саймонстауна до Преторії, отримавши від колоніального уряду дозвіл на безкоштовний проїзд залізницею в межах усієї країни.

Подорож до Кімберлі, Йоханесбургу та Преторії була дуже приємною. У Преторії я зустрівся з паном Крюгером, Президентом Трансільванії. Його світлість прийняв мене доволі ласкаво, але мій приятель суддя Бейерс , який і представив мене Президентові, прохопившись, що я саме подорожую круг світу, мимохіть завдав образи цьому високоповажному державному діячеві, і це нас обох дуже засмутило. Пан Крюгер негайно зробив судді суворе зауваження, нагадавши тому, що світ – плаский.
- Ви не можете казати «круг світу»! – заперечив Президент. – Це неможливо. Ви маєте казати – подорожує світом!  Круг світу подорожувати неможливо!
Окрім «неможливо» Президент більше не сказав нам із суддею жодного слова. Суддя подивився на мене, а я подивився на суддю - йому слід було краще знати, так би мовити, на якому світі він знаходиться. Пан же Крюгер сердито дивився на нас обох.  Мій приятель суддя здавався збентеженим, але я був просто в захваті. Цей інцидент втішив мене понад усе, що лишень могло б трапитися. Це ж просто як натрапити на самородок – отримати таку інформацію від дядечка Пауля, певні висловлювання якого стали славнозвісними. Наприклад, про англійців він сказав:  «Вони зняли з мене останню сорочку, а тоді й штани». Йому належить також фраза: «Динаміт – це наріжний камінь Південно-Африканської Республіки». Лише люди, позбавлені фантазії, називають президента Крюгера тупоумним.

Незабаром після мого прибуття на мис один із друзів пана Крюгера, полковник Саундерсон*,  який нещодавно прибув із Дурбану,  запросив мене відвідати виноградники в Ньюлендсі, де я зустрів багато приємних людей. Його світлість, сер Альфред Мілнер, губернатор, знайшов часинку завітати на борт «Спрея» у компанії приятелів. Губернатор, роздивившись усе на палубі, влаштувався на скрині в моїй каюті; леді Мюріель вмостилася на барилі,  леді Саундерсон сіла поруч зі шкіпером біля штурвалу,  у той час як полковник, трохи відпливши на ялику, робив своїм «Кодаком» моментальні знімки шлюпа та його поважних відвідувачів. Серед присутніх був і доктор Девід Ґілл, королівський астроном, і він запросив мене відвідати наступного дня славетну обсерваторію мису  Доброї Надії. Година в товаристві доктора Ґілла – це була година в товаристві зірок. Досягнення цього вченого в царині фотографування зірок є загально відомими. Він показав мені великий астрономічний годинник своєї обсерваторії, а я показав йому копійчаний годинник зі «Спрея», і ми узялися обговорювати, як можна визначити місцевий час, коли ти знаходишся в морі, на палубі невеличкого шлюпу й не маєш годинника. Пізніше було оголошено, що доктор Ґілл буде головувати на моїй доповіді про подорож «Спрея», що вже саме гарантувало повний аншлаг. Зал був повний ущерть, а багатьом навіть не вистачило місць. Цей успіх приніс мені стільки грошей, що мені стало на всі мої витрати в порту й на подорож додому.

Відвідавши Кімберлі та Преторію, я повернувся до «Спрея» і пересвідчився, що він стоїть собі в доку як годиться. Тоді я вирушив до Уорчестера та Веллінгтона, міст, уславлених своїми коледжами та семінаріями, і відвідав їх, подорожуючи все в тому ж статусі гостя колонії.  І в кожному із цих учбових закладів дами бажали дізнатися, як таке можливо – обійти під парусами круг світу самотужки. Як на мене, це свідчить про те, що в майбутньому місце капітанів вітрильників можуть посісти жінки.  І до цього й насправді дійдеться, якщо ми, чоловіки, не облишимо назавжди слово «неможливо».

На африканських рівнинах я проїхав сотні миль родючими землями, що лежали в пустищах, якщо не зважати на буш – зарості низькорослих чагарників, що слугують пасовиськами для отар овець. Рослини в чагарниках ростуть на такій відстані одна від одної, що між ними саме можна протиснутися вівця; і хоча вівці тут досить великі, але місця вистачає всім. Тут, серед неозорого вільного простору,  я з новою силою відчув своє давнє бажання осісти на землі; але, замість залишитися тут і вирощувати ліси та вбирати землю в зелені шати, я знову відправився в доки Альфреда, де на мене чекав «Спрей». Я знайшов його в повному порядку, так, як я його залишив.

Мене часто запитували, як це могло бути, що ані мій корабель, ані корабельне приладдя не поцупили в якомусь із тих багатьох портів, де я залишав «Спрей» стояти без охорони, інколи на декілька днів поспіль. Але так уже склалося, що «Спрей» рідко потрапляв до компанії грабіжників. На Кокосових островах, на острові Родрігес і в багатьох таких же місцях достатньо защипнути двері, просунувши в клямку жмут кокосової койри, аби показати, що хазяїн пішов, і це надійно захищає твоє майно навіть від пожадливого погляду. Але коли я завітав до одного великого острова, уже недалечко від рідних місць, мені знадобилися міцні запори; першої ж ночі перебування в порту речі, що я зазвичай залишав незамкненими, зникли, немов змиті хвилею з палуби, де їх було складено.

Відвідування «Спрея» Адміралом королівського флоту  сером Гаррі Роусоном із родиною стало приємним заключним акордом у відносинах із громадськістю мису Доброї Надії. Адмірал, який на той час командував Південно-Африканською ескадрою, а наразі очолює флот у Ла-Манші, виявив велику зацікавленість до невеличкого «Спрея»  і до того, як мій шлюп показав себе поблизу мису Горн; адже адміралу доводилося плавати в тих місцях. Мушу сказати, що я був у захваті від логічності запитань адмірала, а його поради багато в чому стали мені на пригоді - і це незважаючи на суттєву різницю в чисельності наших підлеглих.

26 березня 1898 року «Спрей» залишив Південну Африку – країну неозорої просторіні та чистого повітря, перебування в якій пішло нам на користь і дало чималу втіху. Паровик «Тигр» відбуксирував «Спрей» зі стоянки в доках Альфреда, що стала йому вже наче рідним домом, досить далеко у відкрите море. Легенький ранковий бриз, що хоч трохи напинав паруси «Спрея», ущух, як тільки буксирний трос було віддано, і «Спрей» залишився недвижно гойдатися на помітних брижах, у точці, звідки гора Столова й шпилясті верхівки  мису Доброї Надії виднілися мов на долоні. Спостерігання цієї чудової панорами деякий час розважало нашу нудьгу. Один із славетних кругосвітніх мореплавців минулого (здається, це був сер Френсіс Дрейк), побачивши вперше це величне громаддя, вигукнув: «Я не бачив картини прекрасніше і мису грандіозніше, пропливши круг усієї Землі!»

Вид був дійсно незрівняний, але нехіть бере довго дивитися на будь що, коли сидиш мов на припоні.  Тому я зрадів, помітивши нарешті, що хвилі коротшають, провіщаючи вітер, який і не забарився наступного дня. Тюлені, що грайливо плюскалися навколо «Спрея» цілісінький день, доки не знявся бриз, здивовано витріщили очі, коли, надвечір, він умить поіншав, і вже не скидався на птаха, що куняє зі складеними крилами. Тепер він полишив їхнє товариство, і полетів під вітрилами -  так  стрімко, що найвищі верхівки гір невдовзі вже загубилися вдалині. Світ навколо змінився й вже не був просто мальовничою панорамою; відтепер крізь нього пролягав шлях додому, і все навкруги було наче осяяне світлом. Протягом кількох днів «Спрей» прямував у супроводі дельфінів – бурих і білобоких, а також тих риб, що могли проплисти за добу десь миль півтораста.  Вітер був південно-східний; це влаштовувало «Спрей» якнайкраще, і він ішов постійним курсом, показуючи найкращу швидкість, на яку був здатний,  тоді як я поринув у нові книжки, якими розжився на останній стоянці, і читав цілісінькі дні, ще й до пізньої ночі. 30 березня я постився з ранку до вечора, усе через ті ж книжки. Я читав і читав, забувши про голод, чи вітер, чи море, упевнений, що все йде, як треба, коли зненацька високий гребінь хвилі перекотився через корму й нахабно розхлюпався в каюті, обливши все навколо й навіть книгу в моїх руках. Вочевидь настав час взяти риф, аби «Спрей» не дуже хитало хвилями.

31 березня знявся свіжий південно-східний вітер і вже не вщухав. «Спрей» мчав під зарифленим гротом, розгорнутим клівером та бом-клівером,  закріпленим збоку на бамбуковій жердині з Вайліми, а я читав собі чудову «Подорож углиб країни» Стівенсона.  Шлюп знову йшов плавно, майже не хитаючись з боку на бік, а лише перестрибуючи з хвилі на хвилю, і хвилі були мов табун білих коней. Численні бурі дельфіни оточили «Спрей» і супроводжували його, пустотливо виплигуючи з води. Тепер він знову йшов серед старих приятелів – риб-літунів, цікавущих мешканців моря. Вони вилітали з води наче стріли, і з розгорнутими крилами линули за вітром, граційно описуючи кола в повітрі. Тоді знижувалися, так, аби змочити свої тендітні крильця, ледь доторкнувшись до гребенів хвиль, і продовжували свій політ. Коли яскраво сяє сонце, незупинний політ цих створінь – чи не наймальовничіше видовисько в океані, здатне скрасити собою довгі дні плавання.

У такому морі самотності не відчуваєш, а ще ж до того, коли читаєш про незвичайні пригоди, і це додає шарму всьому, що тебе оточує.  Наприклад, у ту мить я знаходився на «Спреї» і водночас на «Артеузі», що плила Уазою.  Отже, «Спрей» швидко рухався вперед,  миля за милею, долаючи значну відстань кожного дня, аж до 11 квітня – а цей день настав так швидко, що я не встиг і оком змигнути. Рано вранці того дня мене розбудило голосне кахкання рідкісної в цих місцях олуші, що я відразу зрозумів його як запрошення вийти на палубу. Олуша наче промовляла до мене: - Шкіпер, диви, - земля!

Миттю вискочив я на палубу.  І насправді, попереду, на відстані десь миль із двадцять, крізь досвітні сутінки тьмянів острів Св. Єлени.

- А це що за цяточка в океані? – ледве не вихопилося в мене.  Дійсно, острів крихітний -  дев’ять миль завдовжки, і дві тисячі вісімсот двадцять три фути заввишки. Я дістав із шафки пляшку портвейну, і зробив добрячий ковток до мого незримого стернового – штурмана «Пінти».

* Полковник Саундерсон був найкращим приятелем Президента Крюгера, бо це саме він порадив Президентові to avast mounting guns. (Примітка автора)

_____________________________________
Проект Джошуа
Зміст

Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман
Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

слабка від мене допомога

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 26-08-2009

потребую допомоги

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© перекладач, 26-08-2009

Читаючи безліч сигналів, що зичили нам добра, я сповнився вдячності до всього світу.

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 25-08-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 13.355337142944 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …